Читати книгу - "Розлюбити за будь-яку ціну, Катерина Мединська "

– В тому то й справа! – Вигукнула вона. – Дочка мільйонера Бюжо, сестра світської левиці та бізнес-леді… Я хочу йти своєю дорогою!

– Зрозуміло, – погодився він і вдихнув глибше повітря, щоб не сказати зайвого. Даніель вирішив не сперечатися із нею. Вона була надто категорично налаштована. Згодом Ніколь змінить свою думку і він намагатиметься допомогти їй прийти до правильного рішення. – Давай послухаємо музику, – мирно запропонував він.

– Я не проти, - відповіла вона, бажаючи якнайшвидше змінити тему.

Тиша у квартирі тиснула з усіх боків. Між ними була напруга. Вони намагалися жити на одній площі і кожен з них мав свій привід уникати іншого.

Коли зазвучала мелодійна повільна музика, атмосфера їхнього житла перестала бути похмурою. Принаймні було на що відволіктися. Ніколь пересіла на диван та спостерігала, як Даніель розглядав компакт-диски, які, схоже, сам і збирав. Він мав величезну колекцію.

– Я не уявляла, що ти такий шанувальник музики, – сказала вона, стежачи, як він розвертається на її голос. Даніель не відповів, а пішов до неї. Він зупинився і простяг їй руку з пропозицією потанцювати.

– Ти здивуєшся, адже я ще й танцювати під неї вмію.

Ніколь нерішуче подивилася на його простягнуту руку. Вона не знала, чи варто знову повторювати ту саму помилку. Її і так непереборно тягне за собою.

Даніель ніби миттєво відчув її вагання. Він сам узяв її за руку і потяг до себе.

– Не хвилюйся, ми просто потанцюємо.

Ніколь так не вважала, бо опинившись у його обіймах, зазнала такого знайомого нападу блаженства. Вона наказала собі зберігати холоднокровність і не дивитись у його сірі очі.

Даніель розумів, що з нею відбувається. Вона не дозволяла обійняти себе, намагалася тримати відстань між їхніми тілами. Якби вона знала, що танець – лише привід притиснути її до себе. Він так і вчинив. Ніколь напружилася, але намагалася здаватися байдужою. Даніеля бавила ця ситуація та її нову поведінку. Тепер він не боявся бути до неї ближчим.

– Ти чудово танцюєш, – вона видавила з себе скупий комплімент, щоб мовчання не затягувало їх у незручну ситуацію. Хоча у їхніх взаєминах усе було безглуздо і неправильно, як вона вважала.

– А ти пахнеш солодко і дуже смачно, – промовив він майже пошепки і подивився їй у вічі дбайливо і пильно.

– Натякаєш, що я забула про десерт? - Раптом розвеселилася вона і засміялася. – Я справді забула.

І хоч Даніель не мав на увазі нічого подібного, а думав лише про її губи, які хотів поцілувати зараз, він кивнув.

– Як ти могла забути? Як тепер я без солодкого? – Сказав він, ніби дійсно мучився бажанням з'їсти свій жаданий десерт, якого не було. Він зупинився, провів рукою по її волоссю і подивився таким знайомим загадковим поглядом. Ніколь застигла на місці. Що він має намір зробити? Поцілує її? Але вистачить із неї цих ігор. З ними покінчено. Вона звільнилася з його рук і відступила на крок назад.

– Я можу щось швидко спекти, якщо згоден почекати. Мені не складно, – запропонувала вона, використовуючи це як привід втекти від нього якнайдалі.

– Ні, не треба, – сказав він, ніби прийшов до тями. – Я сьогодні дуже втомився. Хочу раніше лягти спати, – сказав він, і його обличчя набуло колишнього безпристрасного виразу. – Дякую за цей чудовий вечір та компанію.

Ніколь думала про те, що, напевно, вони б стали справді найкращими друзями, як хотів Даніель. Але вона дуже любила його і завжди знала це, щоб заперечувати. Зараз вона вчилася дивитись на нього по-іншому. І як же прикро визнавати, що всі спроби безглузді. Він ніколи не відповість їй взаємністю. Лише теплі дружні стосунки.

– І тобі дякую… – вона замовкла, підбираючи слова, – дякую за те, що зрозумів і прийняв мої прагнення. Нехай вони здаються тобі кумедними.

Даніель відвів очі, ніби відмахуючись від її визнання.

– На добраніч, моя Ніколь, – сказав він і дівчина почула в цих словах тепло, властиве не просто другу. Так сказав би чоловік до своєї дружини. Але вона проігнорувала це. Швидше за все, чергова гра слів, яку вона, як завжди, перебільшує.