Читати книгу - "Хтива мрія. Книга перша, Єва Басіста"

- Я ледь не оглухла, - бадьоро відповідаю подрузі, переводячи погляд до вікна. - Галю, не треба так верещати.

- То не я верещу, а мої емоції, - не збавляє гучності, а тому мені доводиться відсунути телефон від вуха. - Ну розповідай! Бажаю знати все!

Усе… Усе я точно не зможу сказати.

- Насте! - гримає вона. - Ти спеціально тягнеш кота за одне місце? Дивися, бо зараз ще відірвеш його!

- Ні, я просто…

- Який він у ліжку? - перериває Галя, яку розриває на шмаття від цікавості. - Не розчарування? Інструмент нормальний? Не п'ять сантиметрів?

Мене починає тягнути на легкий сміх від того, що Галя випитує аж таке, а сам же «інструмент» далеко не п'ять сантиметрів завдовжки. Суто по відчуттях - дуже багато. Досі трішки горло болить

- Не п'ять, - відповідаю.

- А скільки?

- Галю, я не міряла його чоловічу гідність лінійкою…

- А на око? - не дає нетерпелива подруга договорити.

Боже, то чого в неї така цим одержимість? Я взагалі жодного разу не думала про це. Жоднісінького!

- Не знаю…

- Насте, ну ти серйозно! Провела ніч із чоловіком та не дослідила його член! Як так? - обурюється. - Чи у вас усе без світла було? Ти хоч щось відчувала?

- Ми не дійшли до ліжка, - вимовляю я, чим змушую Галину перетворитися на рибку десь на секунд десять.

Слухаю тишу в слухавці, а потім її спокійне:

- А як так? Усю ніч у шахи грали чи в дурня?

Я набираю повні легені повітря та розповідаю Галі ситуацію з тим чортовим коктейлем, а далі, як я заснула під час прелюдії прямо у нього на руках.

- Це смугаста торба, - барабанить язиком вона, коли вислуховує мою розповідь. - Гірше не придумати… А вранці чому не віддалися пристрасті? До речі, найкращий час для цього, бо в них найміцніше стоїть. Чує, що поряд є дівка - сам встає та тягнеться.

- Господи, Галю, тебе не змінити, - не перестаю дивуватися хтивості подруги.

- Так чого не було?

- Він спішив кудись, а тому…

- Що?

Трішки соромно про таке казати, але мінет, то далеко не БДСМ.

- Зробила йому мінет, - тихо кажу, мов боюся, що хтось за дверима стоїть та слухає.

- Оооо… То який у нього?

- Боже, Галю! - не витримую. - Та нормальний! Сльози рікою котилися, коли до кінця встромив!

- Ой, не злися… Мені ж цікаво. Я ж тобі всі свої пригоди розповідаю. Тому випитую… Ну якщо сльози рікою - значить усе нормально.

- Угу.

- А далі? Я сподіваюся, що ви ще зустрінетеся? То ж не просто так ти йому відсмоктала…

Незручне запитання, на яке мені треба відповідати вкрай обережно.

- Так, ще один раз точно зустрінемося, а там… Не знаю. Як доля складеться.

- Насте, тобі цей шанс точно не треба проґавити, - торохтить вона, мов мотоблок. - Маєш бути, як модель. Звернися до своєї мами - вона під боком та  тямить у цьому. Бо інколи ти як пацан одягаєшся.

- Угу…

- А чому так невесело? Насте, треба радіти, що є ще одна чудова нагода.

- Тобі здається… Краще скажи, як у тебе вечір пройшов? Підходила до його друга? Максим звати… Правильно?

- Ой, - зітхає. - Я тільки до нього підійшла - почала лунати сигналізація, а потім голос, щоб всі зберігали спокій та негайно покинули приміщення.

- А чому?

- Хтось зателефонував та сказав, що клуб замінований. Тому далі гульні не було, а той Максим кудись злиняв. Та, либонь, ті лярви зателефонували, яких Влад не пустив, і таким чином насрали.

- Сумно. Отже, не тільки у мене вечір був зіпсований.

- І не кажи… Але я сильно не переймаюся.

На цьому невеселому моменті наша розмова фактично завершується. Ще обмінюємося декількома фразами, а там я вимикаю дзвінок, та перевіряю застосунок для листування. Від Романа нічого не приходило. І останній раз був у мережі тоді, коли відправив мені смайлик, щоб у мене підтягнувся його контакт.

Виходжу зі застосунку та відкриваю браузер. Цікавість точить, але гуглю те, що йому не подобається, а саме отой фістинг…

Ем… Краще я б не знала, що це. Бррр… І добре, що він проти такого, бо.. бридко.