Читати книгу - "Небратнi"

„проверкой документов“. При этом граждан, предъявивших российские паспорта, заставляли сдавать имевшиеся у них деньги и золотые украшения. Грабеж сопровождался „политической разъяснительной работой“. Вызывает недоумение, что попытки ограбленных подать соответствующие заявления в местные органы внутренних дел окончились безрезультатно. Милиция отказалась принимать такие заявления.

Такое вот „правовое государство“ формируется в настоящее время на Украине!»[76]

Гадаю, не варто акцентувати на тому, що крикливим висловленням на кшталт «формування такої ось „правової держави“ відбувається нині на Україні», «на Україні відроджується анархія початку ХХ століття» чи «до жаху пасажирів…» не місце в офіційно оприлюдненому коментарі такої солідної інституції, як Міністерство закордонних справ Російської Федерації. Подібні висловлювання більше пасують більшовицькій газеті «Правда» зразка 1930–1940 років чи Facebook-сторінці прихильників сепаратистських республік на сході України із верескливими назвами «ДОНБАСС УБИВАЮТ» чи «СПАСИТЕ НОВОРОССИЮ».

Натомість, застосувавши «інструментарій тверезомислячого критика», спробуємо з’ясувати, що не так у повідомленні російського МЗС.

Перше. 21 березня потяг № 65 Москва-Кишинів зупинився на вокзалі у Вінниці, до пасажирських вагонів зайшли люди у формі Української повстанської армії[77], після чого… Стривайте. А що таке форма Української повстанської армії? Я вважаю себе людиною, що непогано знається на історії Української держави в ХХ столітті, але при цьому без доступу до мережі Інтернет не зможу сказати, який із запропонованих на огляд одностроїв належав воякам УПА. УПА не була регулярною армією і, попри те, що її керівники намагались вдягати своїх вояків в однострої із характерними знаками розрізнення, стабільної можливості шити однотипну форму не мала. Вояки УПА використовували трофейні однострої Вермахту, Червоної армії, армій Угорщини, Польщі, Румунії, Чехії та Словаччини. Траплялися випадки комбінування елементів форми, наприклад, німецький мундир і радянська пілотка тощо. Далі — потяг Москва-Кишинів складається із не менш ніж 10–12 вагонів. Очевидно, що для його успішного пограбування знадобиться чимало люду. Запитання: звідкіля взяти стільки комплектів уніформи військового формування, останній боєць якого загинув більше ніж півстоліття тому? Нападники пошили її на замовлення? Обікрали кількадесят краєзнавчих музеїв у Вінницькій і прилеглих до неї областях? Для чого взагалі описаним у коментарі МЗС РФ українським радикалам спало на гадку виряджатися в уніформу УПА?

Друге. Бійці «повстанської армії» почали перевіряти документи пасажирів; у громадян із російськими паспортами відбирали золото та готівку, супроводжуючи грабунок «політичною роз’яснювальною роботою». 10–12 вагонів, приблизно п’ятдесят пасажирів у кожному, 500–600 людей у потязі. Трохи дивно, як це все втиснулося у 5 хвилин, оскільки потяг № 65 прибуває до Вінниці о 15:54, а вирушає далі о 15:59.

І третє. МЗС РФ дивується й обурюється, що спроби пограбованих пасажирів подати заяви до міліції залишилися безрезультатними. Припустимо, що не менше ніж третина пасажирів потягу — це росіяни, тобто орієнтовно 200 осіб. 90 % із них повинні мати акаунти у соціальних мережах Facebook, ВКонтакте, Одноклассники. Чому ніхто із постраждалих не написав обурений пост про безпрецедентний злочин на станції Вінниця та відмову міліції приймати заяву про пограбування? Інтернет мав би кишіти подібними повідомленнями! Втім, скільки б ви не нишпорили в мережі, не знайдете нічого, крім офіційного коментаря МЗС РФ, а також його передруків на сайтах російських інтернет-видань.

Описаний випадок не є винятком.

За тиждень до «інциденту» з потягом № 65 російське МЗС видало одне із найбільш цинічних і нахабних від часу повстання Євромайдану повідомлень. Ідеться про опублікування у п’ятницю, 14 березня 2014 року, на офіційному сайті МЗС РФ заяви з приводу резонансних подій у Донецьку, що відбулися напередодні. Так, 13 березня 2014-го в Донецьку більш одна ніж тисяча агресивно налаштованих проросійських активістів напали на учасників проукраїнського антивоєнного мітингу. Спочатку проросійські молодики закидали опонентів яйцями, петардами, димовими шашками. Українські патріоти не реагували, заявляли про неприпустимість війни, співали гімн, вигукували «Слава Україні»! Після того як мітинг на підтримку єдності України завершили і люди почали розходитися, прихильники Росії кинулися навздогін мітингувальникам і почали їх бити. Людей висмикували з натовпу, валили на землю та зграями, вигукуючи «Беркут! Беркут!», добивали. У результаті один чоловік загинув, щонайменше троє потрапили до лікарні в критичному стані. Того вечора «російська весна» забуяла в Донецьку вповні.

До 21:00 міліції вдалося відтіснити озвірілих нападників і припинити побиття.

Описуючи події четверга, 13 березня, російське МЗС перевернуло все догори дриґом, назвавши проукраїнських демонстрантів противниками української влади та заявивши, що в смерті учасника нібито проросійського мітингу винні озброєні українські націоналісти: «13 березня в Донецьку відбулися трагічні події, пролилася кров, — ідеться у заяві. — На мирних демонстрантів, які вийшли на вулиці міста з метою висловити своє ставлення до деструктивної позиції людей, що називають себе українською владою, напали праворадикальні угруповання, озброєні травматичною зброєю та битами, які напередодні почали з’їжджатися до міста з інших регіонів країни. Результатом зіткнень стала велика кількість поранених, одна людина загинула. Ми неодноразово заявляли, що люди, які прийшли до влади в Києві, повинні роззброїти бойовиків, забезпечити безпеку населення та законне право людей на проведення мітингів (і це заявляє МЗС країни, в якій за несанкціонований вихід на площу з плакатом можна на кільканадцять діб загриміти до тюрми — М. К.)».

Мене досі пересмикує, коли переглядаю згадану вище заяву МЗС Росії. Водночас я не можу не визнати професіоналізму й оперативності кремлівських технологів. Застосований під час написання цього коментаря метод є своєрідною «брехнею на випередження». Заяву російського дипломатичного відомства від 14 березня 2014-го побудовано таким чином, що кожна її теза віддзеркалює реальну ситуацію, те, що насправді сталося, однак із строго діаметральним заміщенням протилежними явищами та подіями. Чого цим досягнуто? Будь-яка спроба спростувати неправдиву інформацію, викрити брехню, наявну в заяві, передбачає повторення вже згаданих у тексті фактів, утім, представлення їх із іншого кута зору, що завчасу ставить викривача у програшне становище. «Демонстранти вийшли висловити ставлення до деструктивної позиції людей, що називають себе українською владою…» — насправді мітинг був проукраїнським. «Напали праворадикальні угруповання…» — на мирних мітингувальників накинулися якраз проросійські активісти. «Які напередодні почали з’їжджатися до міста з інших регіонів країни…» — не українські радикали, а проросійські бойовики заполонили східні області України відразу після перемоги Майдану. Кожен із можливих аргументів «проти» вже вміщено у текст заяви, проте у викривленому вигляді.

Але й це ще не все. МЗС РФ пішло далі. «Росія усвідомлює свою відповідальність за життя співвітчизників і співгромадян в Україні та залишає за собою право взяти людей під захист», — підсумовано в заяві. Ось вам блискучий приклад зовнішньополітичної доктрини сучасної Росії: розхитати ситуацію до краю, завезти в місто/регіон зграю агресивно налаштованих шовіністичних молодиків, нацькувати їх на