Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря"

Кульмінаційним стало вторгнення 1571 р. Під час цього походу, головною метою якого було спустошення околиць міста Козельська, до ставки кримського хана прибули шестеро московських бояр, які радили татарам йти прямо на Москву, оскільки захищати столицю немає кому — більша частина війська воює у Лівонії. Перебіжчики допомогли татарам переправитися через Оку і невдовзі татарське військо швидким маршем рушило на столицю, а наляканий вторгненням Іван IV утік до Ростова.

З червня 1571 р. Девлет Герай зупинився у селі Коломенському, а його сини — на Воробйових горах. Не маючи артилерії та машин для облоги татари не могли взяти місто штурмом, однак вони цього й не прагли, розпочавши грабунок навколишніх слобід і посадів. Невдовзі з кількох боків місто охопила пожежа, і за кілька годин Москва вигоріла вщент. Розгром Московії був нищівним, за свідченнями кримських істориків, грабунок Підмосков’я тривав сорок днів, було розорено 36 міст, а Девлет Герай похвалявся, що під час походу було знищено 60 тис. московитів і ще стільки ж захоплено у полон.

Іван IV змушений був погодитися на визнання зверхності кримського хана, сплату йому данини і повернення Астрахані. Девлет Герай, зі свого боку, нагадував, що повернути слід не лише Астрахань, але й Казань, і не згоджувався на відкуп за Казанський ханат. Іван IV явно намагався виграти за допомогою перемовин час, що прекрасно розумів кримський хан, який почав готувати новий похід проти Московії, щоб остаточно закріпити перемогу Криму. Великий московський князь так само активно готувався до оборони, як Девлет Герай — до вторгнення. Кримський хан не збирався більше домовлятися з правителем, якого не вважав собі рівним, і планував повернути Московське князівство до статусу окремого улусу в складі Великого Улусу — Кримського ханату. Іван IV розумів, що у випадку поразки його держава втратить самостійність.

Плани кримського хана були далекосяжними — одночасно з наступом на Москву мали спалахнути повстання проти московського володарювання у Казані та Хаджи-Тархані, після чого об’єднання Великого Улусу мало завершитися. По суті, замислене Девлетом Гераем можна порівняти з тим, що планував і реалізовував Іван IV і його попередники на московському престолі. Якщо у випадку московського князя йшлося про збирання руських земель навколо Москви, то для кримського хана його програма була збиранням татарських земель, чи, точніше, земель Улусу Джучі навколо Кримського ханату. Самого Івана IV Девлет Герай планував захопити в полон і доправити в Крим.

23 липня 1572 р. татарське військо вийшло до україн Московської держави і рушило до Тули. 28 липня вдалося переправитися через Оку і рушити на Москву. Іван IV поспіхом відступав у бік Новгорода, і Девлет Герай вирішив за будь-яку ціну захопити його. Тим часом московські полки, побачивши, що оборону по річці прорвано, рушили у погоню за ханським військом. Саме тоді кримці припустилися фатальної помилки — спробували дати бій цьому московському війську і були вщент розгромлені воєводою Дмитром Хворостіним. Зазнавши поразки у битві при Молодях, Девлет Герай змушений був відступити від Москви. Завдяки перемозі московських військ при Молодях 1572 р. Московська держава вистояла у битві з Кримським ханатом у найбільш небезпечний період своєї історії. Успіх спалення кримцями Москви 1571 р. було зведено нанівець.

Останню спробу поновити кримське панування над Московією зробив через двадцять років кримський хан Газі II Герай (1588—1608 рр.). 1591 р., занепокоєний московською експансією на Кавказі, він здійснив черговий похід на Москву. До літа 1591 р. хан зібрав величезне 150-тисячне військо, яке стрімким маршем пройшло кордоном московської держави і переправилося через Оку. 13 липня кримці вийшли по серпуховській дорозі до Москви, облаштувавши ставку хана на Поклонній горі.

Однак цього разу місто було добре підготовлене до оборони, причому московити активно використовували засвоєний і успішно застосований у битві при Молодях укріплений табір «гуляй-город». Прорватися за таких умов до московських посадів і спалити Москву, як це було зроблено 1571 р., виявилося неможливим. Спробувавши кілька разів наблизитися до московських позицій і зазнавши суттєвих втрат, татари зібрали військову нараду й ухвалили рішення відступити.

Похід 1591 р. показав, що татарське військо із його застарілою тактикою і озброєнням вже неспроможне взяти Москву. Великий похід з політичною метою потребував віднині потужної артилерії у поєднанні з піхотою і не лише легкою, але й важкою кіннотою. Усього цього у Криму в достатній кількості не було. Віднині татарам лишалося лише грабувати прикордонні землі московської держави — так звані україни. Впродовж кінця XVI — першої третини XVII ст. татарські набіги на московські землі були регулярними, особливо активізувавшись під час так званого Смутного часу з 1598 по 1613 рр.

Стрімкий відступ кримців з-під Москви 1591 р. не минув без втрат — московські воєводи наздогнали і розгромили татарські загони під Тулою, під один із обстрілів потрапив навіть сам хан Газі Герай, якого було поранено в ліву руку. Так скінчився останній в історії Кримського ханату великий похід на Москву з політичною метою — повною і беззастережною поразкою. Після повернення додому кримський хан розпочав мирні переговори з московським царем, запропонувавши такі умови: Бахчисарай відмовляється від будь-яких претензій на Казань і Хаджи-Тархан (Астрахань), а Москва, зі свого боку, продовжує сплачувати Криму традиційні поминки. Важливо звернути увагу на те, що під час оформлення дипломатичних документів кримський хан вперше визнав за московським правителем (офіційно у той час правив Федір І Іоаннович (1584—1598 рр.)) царський титул.

Так скінчилася боротьба між Кримом та Москвою за спадщину Золотої Орди, причому Московська держава явно вийшла з цього протистояння переможницею. Вона не лише відстояла свою незалежність і була визнана рівною Кримському ханатові, але й підкорила собі два незалежні раніше улуси — Казанський та Астраханський ханати. Московське царство, таким чином, увело до свого складу і територіально, і символічно більшу частину золотоординського спадку, ніж Кримський Юрт.

Можна вважати, що після поразки Газі II Герая під Москвою 1591 р. і укладання миру влітку 1594 р. ханська ставка перемістилася до Кремля і Московія, Московське царство стало Новою Великою Ордою замість Криму. Не минуло й ста років після розгрому Великої Орди 1502 р., коли Кримський улус став самостійною державою Кримським Юртом (ханатом) і одночасно Великим Улусом, як останню роль відібрала у нього Москва. Віднині Улуг Улусом фактично була Москва, а Кримський ханат відсувався на роль золотоординського