Читати книгу - "Тінь над Дніпром, Наташа Голуб"

Вибухи всередині їхніх головах не вщухали. Вони відчували, як кожна секундна пауза загрожує їхнім планам, їхнім життям. Технології, які повинні були їх захистити, стали їхньою найбільшою загрозою. І те, що тільки що відбулося в підземній станції, залишало більше питань, ніж відповідей.

Вона стояла перед комп'ютером, спостерігаючи за останніми рядками коду, що швидко змінювалися на екрані. Всі спроби проникнути в серце системи і передати дані були майже завершені. Зараз вони мали лише кілька кроків до того, щоб повністю знищити таємниці, що десятиліттями керували країною з тіні.

Але саме в цей момент Роман відчув щось дивне. Він відкинувся на спинку стільця, озираючись на місце, де вони перебували.

— Ми не самі, — прошепотів він, відчуваючи, як напруга розриває повітря.

Вона підняла голову. Те, що вона побачила, викликало миттєву реакцію. Шум в далині, кроки, ехо голосів. Вони знали, що саме зараз на них полюють. Всі їхні спроби залишити підземелля могли стати фатальними.

— Ми повинні йти, — сказала вона, зібравши останні сили для дії. — Швидко. Вони не зупиняться, поки не знайдуть нас.

Поки Роман намагався зберегти спокій, вона вже розуміла, що час обмежений. Вони повинні були вибратися, інакше їх зупинили б не тільки організації, але й величезна система, яку вони тільки що розгромили.

Вони покинули кімнату, в якій ще кілька хвилин тому змінювалися екранні лінії. Спокій, що панував у приміщенні, раптово розвіявся, і навколо них почав згущуватися чорний туман. Вулиці стали ще темнішими, а люди на тротуарах — як тіні, що слідують за ними.

— Вони вже наближаються, — прошепотів Роман, не обертаючись.

Діти підземелля давно стали дорослими і охочими до боротьби. Кожен крок відчувався як крок до їхньої остаточної перемоги чи поразки.

У голові крутилися тільки одне питання — що ж буде далі? Яка буде ціна цієї боротьби? Вони знищили систему, але хто замінив її, хто візьме владу, і що з ними станеться, коли нова влада прийде до них?

Вони йшли через темні коридори міста, все швидше і швидше, з кожним метром, що відокремлював їх від підземного сховища. Таємниця була розкрита, але вони все ще не могли знайти відповіді.

— Ми не можемо залишатися на поверхні, — сказала вона, зупиняючись. — Ми входимо в нову етапну гру. Вони вже знають наші обличчя.

— Що ти маєш на увазі? — запитав Роман.

— Нам треба зникнути, — відповіла вона, схопивши його за руку. — Повністю зникнути. Змусити їх думати, що ми померли.

Роман подивився на неї, і його очі наповнилися розумінням.

— Ти пропонуєш...?

— Немає іншого вибору. Якщо ми залишимося в Києві, нас знайдуть, — сказала вона, і її голос прозвучав твердо. — Ми повинні діяти швидко, але в повній тіні.

І вони зникли, поглинені туманом, що нависав над столицею, змінюючи їхні життя навіки.