BooksUkraine.com » Сучасна проза » Схід 📚 - Українською

Читати книгу - "Схід"

167
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Схід" автора Анджей Стасюк. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 60
Перейти на сторінку:
подвір’ї; хоч я не пам’ятаю холоду — значить, мав користуватися нічним горщиком у часи, близькі до днів, коли люди в Сичуані їли глину.

Ми їли пісок. Я це пам’ятаю. Смак вологого піску, видобутого з ямки на дюнах над рікою. Холодний, шорсткий. Здавалося, що піщинки от-от розм’якнуть і з’явиться смак їжі. Але такого не ставалося, і треба було виплюнути буру клюску, яка, скочуючись униз горбка, відразу обростала крупинками кварцу, ще мить ворушилася і тоді завмирала, як щось живе, але налякане. Я мав чотири-п’ять років. Мабуть, був сам. Вийшов з обійстя, прокрався через буру дорогу, грузнучи по кісточки. За нею були городи, пісок ставав яснішим, і починалися дюни. Я копав свою ямку і пробував їсти. Але за кільканадцять хвилин в долині, на обійсті, здійнялися крики: «Де він? Куди пішов? Боже мій, до ріки!». Бо ріка була мов недобрий магніт: притягала так сильно, що часом навіки, і село жило розповідями — хто, коли і в якому місці виплив. А вже діти, зі своєю цікавістю і довірливістю, були перед нею зовсім беззахисними. Хтось по мене прибігав, забирав і турботливо зачиняв фіртку. Подвір’я наповнювали запахи їжі. Найсильніше пахло смажене. Сама олія. Цибуля на олії. Риба. Картопля. Смалець. Свинина на смальці. Без нічого, лише посолена. Кров’янка — коли різали свиню — запечена у прямокутних бритванках. Картопляне тісто в тих самих бляшках. Пляцки з білої муки, до яких, щоб швидше виросли, замість дріжджів додавали соди і клали на киплячу олію. Молоко і хліб. Знову картопля, але вже для свиней, зварена у чавунних казанах, які потім парилися на дровах, і це саме її запах, перемішаний з димом, висів над подвір’ям, і це був запах ситості, якщо цим могли живитися свині. Так. І досить було зійти на дві сходини в глибину пивниці прямо з подвір’я, щоб зачути ніжний, але виразний запах сиру. Він легко бив у ніздрі квасним. Сир висів у білій марлі і стікав. Готові грудки лежали, прикриті льняною шматкою. Ясна білизна виглядала нереальною в холодній, вологій напівтемряві. У глечику стояла сметана. Холодна і густа. На стриху під балкою висіла солонина.

Але це було вже в іншому місці і пізніше. Сто кілометрів вгору по ріці, у вуйка. В літні дні під дахом із шиферу панував сухий жар. З дерев’яних стін сочилася живиця. Я сидів у самотності, пітнів і читав «Благословенну землю» Перл Бак. Але тоді я думав, що це просто якась книжка про страждання селян. Я відрізав шматки солонини і заїдав їх хлібом. Чув, як порпаються внизу. Кухня, баняки, скрип дверей, відзвуки кроків на дерев’яній підлозі. Потім усе стихало. Дорослі йшли працювати на поле. Я залишався сам на сам з китайською історією, яка перепліталася з пейзажем надбужанського села, з терпінням дорослих, з образом їхніх похилених спин, коли вони вперто, ряд за рядом, пололи картоплю. Або в’язали снопи під високим полуденним сонцем. Зігнуті і вперті. Спітнілі. Темні плями виступали на світлих сорочках. Спини коней виблискували темно-гнідо, а волога стікала їхніми боками аж до живота. Коли вони тягнули, від їхніх коротких, напружених кроків дрижала земля. Усе це вже назавжди переплелося з китайською історією. Я сидів серед смолистих стін, читав, прислухався до звуків і чекав, заки стихнуть. Тоді вже знав, що не мушу йти до роботи, до сіна, до фіри, ні до чого, полишений на солодке поглинання незрозумілих думок і почуттів.

Сухе, солене сало і хліб. Китай. Так їв мій дідо. Відрізав на дощечці плястерок присмаку, клав на окраєць хліба і жував поволі, з насолодою. Так само робив мій тато, незважаючи на те, що вже давно жив у місті. Так само того літа робив я. Думав про Китай. У моїй уяві вуйко і тітка перетворювалися на пару китайських селян. Вони вставали на світанку, сумлінно виконували необхідну роботу, розмовляли про важливі речі, а іноді дозволяли собі жарт або бесіду. Праця, відпочинок, їда, сон. Може, я так собі уявляв весь Китай? Можливо, у ньому було трохи більше строгості, спеки, порохів і мовчання?

І доля тієї китайської пари — Ванг Лунга і його негарної жінки — здавалася мені все ж таки важчою, бо вони трудилися у дореволюційній, передкомуністичній епосі. Головний герой не зберігав посеред кухонних папірчиків партійного посвідчення і ордена. Його визволення ще мало настати.

На обід була картопля зі шкварками, квасне молоко і салат з городу, политий сметаною і трохи підсолоджений. На вечерю вистачало великого горнятка теплого молока і грубого кусня разового хліба, який черствів дуже повільно, навіть за тиждень зберігаючи вологу кваскуватість. Їжі ніколи не бракувало. Поруч із солониною на стриху висіла ковбаса. Вона сохла, позбавляючись жиру. Завжди можна було відрізати шматок, але цього, видно, не робили надто часто. Вона радше служила принагідною закускою до горілки, яку вуйко виготовляв зі спирту, заправляючи його медом з власної пасіки. П’ятнадцятилітровий бідон із трунком охолоджувався у криниці.

«Коли вже не залишилося нічого їстівного, люди взялися споживати м’яку глину. Це був образ пекла: щільні шеренги селян, подібних на привидів, обливаючись потом на сонці, чекали перед глибокими ямами своєї черги, щоб спуститися на дно і накопати кілька жмень білої порцелянової глини. Дехто напихався глиною ще під час копання в ямі, однак більшість додавала води і перемішувала з половою, квітами і бур’янами, а тоді пекла глиняні тістечка. Спожита глина поводила себе як цемент, висушуючи шлунок і вбираючи всю вологу з травного тракту. Дефекація ставала неможливою. В Хенані, як згадував Хе Гуангва, так багато людей їли місцевий камінь «янгліші», який мололи і робили з нього пляцки, що дорослі допомагали одне одному виймати кал патиками».

Тому я мусив врешті туди поїхати. Бо є історії, які вимагають продовження. Наша пам’ять заявляє про свої права. Немов хоче досягнути теперішнього. Тож знову старе Шереметьєво і знову це підганяння, цей пробіг через контрольні рамки, щоб відразу після цього чекати у блискучому сірому залі. Люди були вже інші. Більш імперські. Починалася Азія. Мешканці тих країв, представники тих народів. Вони розчиняли білу масу. З їхніх облич вдавалося небагато прочитати, і можна було собі уявляти місця, з яких вони прибули і в які відлітали. Падав дощ. Усе було дороге. Поруч з тими самими, що й всюди, безмитними віскі, коньяками, блоками сигарет стояли звичайні полиці з пивом «Балтика», різними солодощами і якимись сувенірами.

Як на підляськім храмовім ярмарку сорок років тому. В аеробусі були голубі

1 ... 40 41 42 ... 60
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Схід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Схід"