Читати книгу - "Коли сонце було богом"

витягли з них таке зізнання, записане в протоколі: «Ми відкрили труни й побачили достойні мощі царів. На шиї в них видніло по кілька шнурків з амулетами й золоті оздоби; голови прикриті були золотими масками; достойні мумії царів були геть усипані золотом. Труни були оббиті зсередини й зовні золотою бляхою, викладеною самоцвітами. Ми обдерли з мумій тих богів золото, а також амулети й коштовності, які були на шиї; пообривали з трун золоту бляху. Ми знайшли там і дружину одного царя — її теж пограбували, забравши все, що на ній було. Труни богів потім спалили. Ми украли й речі, знайдені в могилах, — вази з золота, срібла та бронзи. Золото, що було біля тих двох богів, біля їхніх мумій, ми переплавили й разом з амулетами й коштовностями поділили на вісім частин».

Суд засудив злочинців до смертної кари і тим самим остаточно виправдав Пезера. Зате процесуальні акти ні словом не згадують про долю головних натхненників злочину: високопоставленого сановника Кхамесе і управителя Поверо.

ФАРАОН-БУНТІВНИК І ЖЕРЦІ-МЕСНИКИ

1907 року американський археолог Теодор Девіс відкрив у Долині Царів якусь запечатану гробницю. Від замурованого входу в глиб скелі вів дуже похилий коридор, завалений камінням. Вгорі на великій, майже до стелі, купі каміння стояв порожній саркофаг з кедрового дерева; на ньому був напис, який свідчив, що в цьому саркофагу колись лежала цариця Тейє, дружина Аменхотепа III.

Усунувши перешкоди, Девіс пробрався всередину могили. І там перед ним відкрилося незвичайне видовище. На похоронних ношах, основа яких уже струхла й зламалася, стояла труна, зроблена по формі людської постаті; при світлі ліхтаря переливала барвами багата інкрустація з золотого листя, напівсамоцвітів і кольорового скла.

З-під відхиленого віка визирав зотлілий череп мумії. Прах померлого єгиптянина обкутано тонкою золотою бляхою, а на чолі поблискувала царська емблема — вуж з кованого золота. В кутку могили стояли у півтемряві чотири алебастрові вази, в яких були колись нутрощі небіжчика.

Переглядаючи ієрогліфи на труні, Девіс опинився перед загадковим явищем, якого доти не зустрічали в єгиптології. Усі місця напису, де мало бути ім’я покійного, видряпано чимось гострим. Загорнута в пов’язки мумія була обмотана, як звичайно, вузькою й тоненькою золотою стрічкою з вигравійованою молитвою до бога сонця. Але й тут імені померлого не було — хтось повирізував його немовби ножичками, залишивши тільки овальні дірочки. Все незаперечно говорило про те, що хтось наполегливо й завзято старався стерти ім’я померлого з пам’яті нащадків.

Тільки за допомогою збільшувального скла в одному, не так ретельно видряпаному місці пощастило прочитати ім’я фараона Ехнатона. Тоді в Девіса постало кілька, питань, на які неодмінно треба було знайти переконливу відповідь, щоб з’ясувати таємницю незвичайної гробниці. Хто, власне, лежав у цій труні — цариця Тейє, володарка гробниці, чи фараон Ехнатон? Якщо фараон, то що в такому разі сталося з мумією цариці і навіщо Ті саркофаг витягли в коридор? І взагалі — що криється за цим загадковим переміщенням царських трупів?

Намагаючись знайти хоч якусь відповідь, Девіс надіслав мумію до Єгипетського музею в Каїрі, щоб її дослідив професор Еліот Сміт, один з найбільших у цій галузі фахівців.

Девіс схилявся швидше до думки, що знайдена мумія — це останок цариці Тейє; вчений припускав, що царицю з невідомих причин поховали в труні, яка спочатку належала її синові Ехнатону. В такому разі легко було б пояснити, чого в усіх написах видряпано ім’я небіжчика. Тому він з подивом прочитав лист, у якому професор Сміт писав: «Чи ви певні, що надіслали мумію з гробниці цариці Тейє? Бо замість трупа старої жінки я одержав для дослідження мумію молодого чоловіка. Напевно, тут якесь непорозуміння». Далі професор повідомив, що померлому було тридцять років, і що він, як свідчить незвичайно видовжена потилиця, хворів на епілепсію.

Отже, все-таки то мумія Ехнатона! Це був один з найцікавіших і найвидатніших єгипетських фараонів. Завдяки написаній клинописом дипломатичній кореспонденції, знайденій у руїнах його палацу поблизу міста Ель-Амарни, ми знаємо про нього більше, ніж про будь якого іншого фараона. Рішучі реформи Ехнатона революціонізували споконвічні звичаї Єгипту й викликали серйозні, небувало гострі конфлікти.

У той час, коли більшість фараонів проходять перед очима істориків мов бліді тіні, Ехнатон з’являється з минулого як людина з плоті й крові, сильна особистість, чиї думки, почуття й прагнення ми можемо простежити відносно докладно.

Щоб краще зрозуміти драматичний період його панування, спинімося хоч побіжно на історичному тлі діяльності Ехнатона. Тільки окинувши поглядом усю багатовікову історію єгипетської держави, ми бачимо глибокий зміст політичних і психологічних мотивів цієї діяльності.

Вчені умовно поділяють історію Єгипту на чотири великі періоди, а саме:

Стародавнє царство (1–8 династії, 2900-2 200 рр. до нашої ери);

Середнє царство (9-17 династії, 2200-1 600 рр. до нашої ери);

Нове царство (18–20 династії, 1600–1100 рр. до нашої ери);

Пізній період (з 21 династії до завоювання Олександром Македонським, 1100-400 рр. до нашої ери).[36]

Єгиптяни не вели своєї історії від якоїсь певної віхи, як це робили, наприклад, римляни, котрі всі події свого життя датували від заснування Рима (ab urbe condita). Вони складали тільки списки всіх по черзі фараонів, вказуючи (здебільшого не точно), коли ті царювали і які події зв’язані з їхнім життям. Через те історики зустрілися з надзвичайними труднощами, коли доводилося визначати дати й хронологію єгипетської історії.

Сьогодні цю проблему, можна вважати, вже розв’язано. Якими методами довершено таку гідну подиву справу? Велику допомогу тут подали передусім ассіро-вавілонські, староєврейські, перські та грецькі документи, дати яких встановлено загалом точно. В цих документах часто згадується про війни, мирні договори й панування певних фараонів, як про факти, що мали місце одночасно з певними подіями власної історії того народу. Тому, порівнюючи їх, можна було визначити багато дат і єгипетської історії.

Проте докладніші повідомлення дала нам астрономія. Єгиптяни вели дуже детальний астрономічний календар, на підставі якого визначали, зміну пір року й час водопілля Нілу. От єгиптологи й звернулися по допомогу до математиків та астрономів, — дали їм для дослідження стародавні папіруси й копії могильних написів, у яких згадувалося, що окремі історичні події були зв’язані з певними небесними явищами (з появою комет і т. д.). На підставі цих текстів учені змогли, наприклад, вирахувати з точністю до трьох-чотирьох років, що панування дванадцятої династії фараонів почалося в 2000, а вісімнадцятої — в 1580 році до нашої ери. Відштовхуючись од цього, історики встановили приблизні дати панування й решти династій; тут у пригоді стали