Читати книгу - "Карибська таємниця"

— Скажи мені, навіщо ти так зробила, Молі? Що штовхнуло тебе на це? Може, я щось зробив не так? Має бути якась причина. Скажи мені.

Міс Марпл зупинилася. У будинку запала пауза, потім Молі заговорила. Голос її був млявий і стомлений:

— Я не знаю, Тіме. Я справді не знаю. Щось на мене найшло.

Міс Марпл постукала в шибку й увійшла.

— О, ви вже прийшли, міс Марпл. Це дуже люб'язно з вашого боку.

— Ет, пусте, — сказала міс Марпл. — Я дуже рада, що можу бодай чимось допомогти. Ви дозволите мені сісти на цей стілець? У вас набагато кращий вигляд, Молі.

Я дуже рада.

— Зі мною все гаразд, — сказала Молі. — Я почуваю себе цілком нормально. Лише спати хочеться.

— Я не розмовлятиму, — сказала міс Марпл. — Ви лежіть собі спокійно і спочивайте. А я займуся своїм плетінням.

Тім Кендел скинув на стареньку вдячним поглядом і пішов. Міс Марпл зручно вмостилася на стільці.

Молі лежала на лівому боку. Вигляд у неї був виснажений і якийсь отупілий. Вона сказала голосом, що був не голосніший за шепіт:

— Це дуже мило з вашого боку, міс Марпл. Я думаю — я зараз засну.

Вона напівобернулася на подушках і заплющила очі. Її дихання стало рівнішим, хоч і було ще далеке від нормального. Тривалий досвід догляду за хворими спонукав міс Марпл майже машинально поправити простирадло й підіткнути його під матрац на своїй стороні ліжка. Коли вона так робила, її рука наштовхнулася на щось тверде й прямокутне під матрацом. Досить здивована, вона взяла ту річ і витягла її з-під матраца. То була книжка. Міс Марпл скинула швидким поглядом на дівчину в ліжку, але та лежала там зовсім тихо. Певно, вона вже заснула. Міс Марпл розгорнула книжку Вона відразу побачила, що то був сучасний трактат про нервові захворювання. Вона природно відкрилася їй на сторінці, де розповідалося про те, як починається манія переслідування та інші вияви шизофренії та схожих захворювань.

Книжка була написана не надто спеціальною мовою, її легко міг зрозуміти й нефахівець. Обличчя міс Марпл ставало дедалі серйознішим мірою того, як вона читала книжку. Через хвилину або дві вона її закрила й замислилася. Потім нахилилася й ретельно примостила книжку туди, звідки вона її взяла, — під матрац.

Вона похитала головою, відчуваючи певну розгубленість. Нечутно підвелася зі стільця, ступила кілька кроків до вікна, потім рвучко обернула голову й подивилася через плече. Очі Молі були розплющені, та коли міс Марпл обернулася, вона знову заплющила їх. Протягом хвилини або двох міс Марпл не була переконана, чи їй не уявився той швидкий і гострий погляд. То Молі лише прикидалася, ніби спить? Це могло бути цілком природнім. Вона могла боятися, що міс Марпл заговорить до неї, коли вона покаже, що не спить. Атож, найімовірніше, так воно й було.

А чи не прочитала вона в погляді Молі лукавство, у якому їй привиділося щось неприємне. «Не знаю, — сказала собі міс Марпл подумки, — у такій ситуації ти ніколи не знаєш».

Вона вирішила, що спробує поговорити з доктором Ґремом, як тільки вони зустрінуться. Повернулася на свій стілець біля ліжка. Через п'ять хвилин або десь так вирішила, що Молі справді заснула. Ніхто не зміг би лежати так нерухомо й дихати так рівно. Міс Марпл підвелася знову. Сьогодні на ній були капці на гумовій підошві. Можливо, не дуже елегантні, але чудово пристосовані до цього клімату, зручні й просторі для ніг.

Вона тихо пройшлася по спальні, зупиняючись біля обох вікон, які виходили в різних напрямках.

Прилегла до готелю територія здавалася спокійною й безлюдною. Міс Марпл повернулася назад і якийсь час стояла, ніби вагаючись, перш ніж опустилася на стілець, але відразу почула якесь тихе шарудіння зовні, схоже на човгання кроків у лоджії. Вона на мить завагалася, потім підійшла до засклених дверей, прочинила їх трохи ширше, вийшла, обернула голову до кімнати і сказала:

— Я вийду на дуже короткий час, моя люба, мені треба повернутися у своє бунгало й подивитися, куди я поклала викройку. Я була така переконана, що взяла її із собою! З вами буде все гаразд, поки я повернуся, чи не так?

Потім, обернувши голову назад, сказала, звертаючись до самої себе:

— Вона спить, бідолашна дитина.

Спокійно пройшла вздовж лоджії, спустилася по східцях, круто обернулася праворуч і пішла по стежці, яка починалася звідти. Якби хтось проходив під кущами китайських троянд, він був би здивований, побачивши, що міс Марпл круто звернула до моріжка, обминула задню стіну бунгало й увійшла в нього знову через другі двері. Вони відчинялися в невеличку кімнату, яку Тім іноді використовував як неофіційний кабінет, а з тієї кімнати інші двері виводили до вітальні.

Вікна у вітальні були завішені широкими шторами, напівзакритими, щоб зберігати в кімнаті прохолоду. Міс Марпл заховалася за однією з них і стала чекати. З того вікна було добре видно, якби хтось надумав підійти до спальні Молі. Минуло кілька хвилин — чотири або п'ять, перш ніж вона справді когось побачила.

Струнка постать Джексона в білій уніформі піднялася східцями лоджії. Зачекавши близько хвилини, він тихо постукав у засклені двері, що були відчинені. Відповіді не було, принаймні міс Марпл її не почула. Джексон розглянувся навколо швидким скрадливим поглядом, потім прослизнув у відчинені двері. Міс Марпл рушила в напрямку дверей, які відчинялися у ванну кімнату. Вона підсмикнула брови, зобразивши на обличчі вираз легкого подиву. Замислилася на хвилину або дві, потім ступила в коридор і ввійшла до ванної крізь другі двері.

Джексон пильно оглядав полицю над зливальницею. На звук відчинених дверей він круто обернувся. Він здавався захопленим зненацька, що було не дивно.

— О, — сказав він, — я не…

— Містере Джексон, — промовила міс Марпл із глибоким подивом у голосі.

— Я так і думав, що ви десь тут, — сказав Джексон.

— Вам чогось треба? — запитала міс Марпл.

— Справді треба, — підтвердив Джексон. — Я дивився, якою маркою крему користується місіс Кендел.

Міс Марпл оцінила вміння Джексона викручуватися зі скрутного становища, адже вона спіймала його з тюбиком крему для обличчя в руці, і він відразу згадав про цей факт.

— Приємно пахне, — сказав він, наморщивши носа. — Це дуже добрий крем, бо дешевші марки годяться не для всіх видів шкіри, а іноді навіть спричиняють висип. Те саме буває і з пудрою.

— Ви здаєтеся дуже обізнаним у цій галузі, — сказала міс Марпл.

— Мені трохи довелося попрацювати на