Читати книгу - "20 000 льє під водою"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Те, що й усі, — відповів я.
— І що ж відомо усім, не розповісте ще й мені, професоре?
— Залюбки!
І я почав переповідати йому зміст останніх повідомлень Дюмон-Дюрвіля.
Ось короткий виклад подій.
Жан-Франсуа де Лаперуз і його головний помічник капітан де Лангль у 1785 році були відряджені Людовиком XVI у навколосвітнє плавання на корветах «Буссоль» і «Астролябія» і щезли безвісти.
У 1791 році французький уряд, стривожений долею двох корветів Лаперуза, спорядив рятувальну експедицію під командуванням Брюні Д'Антркасто у складі двох кораблів, «Решерш» і «Есперанс», які стартували з Бреста 28 вересня.
Через два місяці зі свідчень пана Боуена, капітана корабля «Албермель», стало відомо, що уламки якихось суден були помічені поблизу берегів Нової Георгії. Але Д'Антркасто, нічого не знаючи про це, до речі, сумнівне повідомлення, тримав курс на острови Адміралтейства, які у рапорті капітана Гунтера позначалися як місце кораблетрощі корветів Лаперуза.
Пошуки Д'Антркасто виявилися безрезультатними. Кораблі рятувальної експедиції пройшли повз Ванікоро без зупинки. На жаль, це плавання також закінчилося трагічно, експедиція забрала життя самого Д'Антркасто, двох його помічників і багатьох матросів з команди його кораблів.
А таємниця загибелі кораблів Лаперуза ще надовго так і залишилася таємницею.
Першим на незаперечні сліди тих катастроф натрапив старий морський вовк капітан Ділон. П'ятнадцятого травня 1824 року його корабель «Святий Патрик», підійшовши до Нових Гебридів, минав острів Тикомбіа. Один заповзятливий тубілець приплив до корабля у пирозі і продав капітанові срібний ефес шпаги, на якому збереглися сліди якогось напису. Він також розповів Ділону, що шість років тому бачив на острові Ванікоро двох європейців із екіпажу кораблів, що розбилися об рифи поблизу цього острова.
Ділон майже не сумнівався, що йдеться про корвети Лаперуза, таємниче зникнення яких збурило свого часу весь світ. І він вирішив іти на Ванікоро, де, за свідченнями туземця, ще збереглися сліди давньої кораблетрощі. Але йому завадили вітри і течії, тож на Ванікоро він так і не побував.
Капітан Ділон повернувся у Калькутту. Там його повідомленням зацікавилися Азіатське товариство і Ост-Індська компанія. У його розпорядження надали корабель, який чомусь назвали на честь одного із злощасних кораблів Брюні Д'Антркасто, «Решерш».
Двадцять третього січня 1827 року у супроводі французького представника Ділон і його команда відплили з Калькутти.
Після численних зупинок у різник пунктах Тихого океану 7 липня 1837 року корабель «Решерш» нарешті кинув якір у тій самій гавані Вану, де зараз стояв «Наутилус».
Ділон не даремно витратив стільки часу на те, щоб дістатися сюди. Тут було знайдено дуже багато свідчень кораблетрощі: якорі, інструменти, блокові стропи, каменомети, вісімнадцятифунтове ядро, уламки астрономічних пристроїв, шматок гакаборту і, найголовніше, бронзовий дзвін із написом: «Відлитий Базеном», з клеймом ливарні Брестського арсеналу, датований 1785 роком. Це був незаперечний доказ, що спростовував будь-які сумніви!
Ділон, продовжуючи пошуки доказів, пробув на місці катастрофи аж до жовтня. Потім він знявся з якоря і пішов на Калькутту через Нову Зеландію. Сьомого квітня 1828 року він повернувся у Францію і був люб'язно прийнятий Карлом X.
А в той самий час Дюмон-Дюрвіль, нічого не знаючи про нещодавнє відкриття Ділона, продовжував пошуки слідів кораблетрощі у зовсім іншому місці. Зі слів одного китобоя йому стало відомо, що у дикунів Луїзіади і Нової Каледонії начебто бачили медаль і хрест святого Людовика.
Дюмон-Дюрвіль, капітан «Астролябії», вийшов у море і через два місяці після того, як Ділон покинув Ванікоро, кинув якір біля Гобарт-Туона. Тут він дізнався про результати пошуків Ділона, а також ознайомився зі свідченнями Джеймса Гоббса, помічника капітана «Юніона» із Калькутти, який стверджував, що на острові, розташованому під 8°18′ південної широти і 156°30′ східної довготи, він бачив у туземців залізні бруси і шматки червоної тканини.
Дюмон-Дюрвіль мав вирішити, якому з цих двох суперечливих свідчень вірити. Врешті-решт він пішов слідами Ділона.
Десятого лютого 1828 року «Астролябія» підійшла до острова Тикомбіа. Тут Дюмон-Дюрвіль прийняв на борт за лоцмана і перекладача колишнього матроса, який, хоч і обжився на цьому острові, проте тужив за плаванням і великою землею. Далі «Астролябія» взяла курс на Ванікоро. Підпливши до острова 12 лютого, судно, лавіруючи між його кораловими рифами, лише 20 лютого змогло подолати рифові бар'єри і увійти у гавань Вану.
Двадцять третього лютого офіцери «Астролябії», повернувшись після обходу острова, принесли лише декілька уламків, та й ті не надто цінні. Туземці відмовилися вказувати їм місце кораблетрощі, вдаючи, що не розуміють, про що йде мова. Така поведінка острів'ян видалася капітану Дюмон-Дюрвілю підозрілою. Йому спало на думку, що, можливо, туземці погано повелися з жертвами катастрофи, а його вважають за месника, і тепер бояться, що доведеться розплачуватися.
Туземці мовчали майже тиждень. Але переконавшись, що розплата їм не загрожує, і спокушені подарунками з цивілізованого світу, здалися: місцевий вождь указав помічнику капітана Жаконо місце катастрофи.
Там, на глибині п'яти-шести метрів під водою, між рифами Паку і Вану, іржавіли якорі, гармати, залізні і свинцеві зливки баласту, покриті вапняковими відкладеннями.
Шлюпка і вельбот з «Астролябії» попливли до того місця і заледве підняли з дна якір, який важив тисячу вісімсот фунтів, а також гармату під восьмифунтові ядра, однин свинцевий зливок і два мідні каменемети.
Дюмон-Дюрвіль опитав усіх старих місцевих мешканців і дізнався, що Лаперуз, втративши обидва кораблі, з їх уламків спорудив невеличке судно і знову подався у плавання. Судно лежить тепер десь на дні океану… Але де саме, цього ніхто не знав.
Капітан «Астролябії» установив у тіні мангрів пам'ятник відважному мореплавцю Лаперузу і його товаришам. Це була простенька чотиригранна піраміда на кораловому п'єдесталі. Капітан завбачливо відмовився від ідеї використати уламки металу із затонулих кораблів для спорудження цього пам'ятника, адже туземці такі ласі на цей матеріал!
Вшанувавши пам'ять мореплавців, можна було зніматися з якоря. Але команда корабля була зморена лихоманкою, яка у цих місцях була звичним явищем, хворий був і сам Дюмон-Дюрвіль. Покинути острів екіпаж «Астролябії» зміг аж 17 березня.
А тим часом французький уряд, не знаючи, що Дюмон-Дюрвіль дізнався про відкриття Ділона, послав на Ванікоро корвет «Байонез» під командуванням Легоарана де Тромлена, який тоді стояв біля західного берега Америки. «Астролябія» з «Байонезом» розминулися, останній кинув якір біля берегів Ванікоро через декілька місяців після відплиття першої. Ніяких нових свідчень знайдено не було. Цікаво, що дикуни не зруйнували пам'ятник Лаперузу.
Більше я нічого про це не знав. Капітан Немо, який досі слухав мою розповідь мовчки, запитав:
— Отже, понині невідомо, де затонуло третє судно Лаперуза, споруджене
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.