Читати книгу - "Жлобологія"

щоб «па-багатаму», тоді й почали множитися й інші речі, пов’язані з цим явищем. Породив таку жлобську моду радянський час, коли не було яскравих виразних речей, не бачили тоді футболок з написами, прінтами Chanel. Все, що було написано іншою мовою, тоді стало апофігеєм моди. Неважливо що на тій речі написано, головне, щоб англійськими буквами. Тому й ознакою багатства людини було те, скільки в неї брендованих, «підписаних» речей, або кількість англійських букв, які на ній написані — починаючи від трусів і закінчуючи рештою всього. Це й був показник розкоші на той час.

І дорогі наші китайські колеги зрозуміли тренд — і почали виробляти більш дешеві версії такого вигляду. Тобто на вигляд look нібито нічим не відрізнявся від оригіналу, тим паче, що на фотографії ці речі взагалі виглядатимуть ідентичними.

Тканину, фактуру через фотознімок не можна точно визначити. Такий самий на вигляд виріб можна виготовити і за 3 копійки, і за 3 тисячі доларів. На фотографії вони практично не відрізнятимуться один від одного. Тому якість одягу і якість «носибельності» можуть визначати люди, які є професіоналами у своїй сфері. Інколи дуже складно побачити різницю між поліестером і бавовною.

Потрібно мати на увазі, що 80, якщо не 90%, населення планети Земля, як страшно це не прозвучить, не розуміються на якості одягу взагалі. На дизайні та якості одягу розуміються заледве 10% людей, але це не споживачі. Загалу сказали, що це модно, красиво і стильно, — і вони купили. Стосовно українського жлобства, то воно і в цій ситуації нікуди не зникає. Бо всередині людини живе. Тому й люди гордо вдягали спортивні костюми «адідас», бордові піджаки. Бо жлобство просто перло з цих людей... Тоді була ще хвиля гламуру: версаче, гуччі, пуччі, шмуччі. Це можна назвати також хвилею італійської моди, яка почалася ще у 80-х роках: армані, розкіш і багатство, бароко, золото, меандри...

Бізнес-леді на тлі офісного планктону

Так склалося, що в історії моди був період диких розкошів — після «перебудови», у середині 80-х, а потім усім нам почали розповідати, що ми повинні бути офісним планктоном. Як нам всім красномовно розповідали, що офіс, приватний бізнес і маркетинг — це дуже модно й актуально, що секретарки, бухгалтери, юристи — наймодніші професії в світі! Тож чи не всі почали про це мріяти. Пригадую цей період, коли мої клієнтки замовляли мені брючні костюми, діловий образ був втіленням сексуальності й елегантності. Жінка мала бути в костюмі — і це вважалося ознакою крутизни. Такою була хвиля тодішньої емансипації. А я ж тоді, в пік мінімалізму, якраз шив кольорові костюми і золоті піджаки. Та час усе розставляє на свої місця. Все одно колір повернувся в моду, він з’явився і в жіночому, і в чоловічому одязі. І знову люди повернулися до природних силуетів: жінки стали жінками — в сукнях, спідницях, а не лише в джинсах.

Не забуду той час, коли всі жінки ходили в чорному: був у моді мінімалізм, стриманість. Замість чорного міг бути сірий колір, і щоб усе — делікатно. В 90-х-2000-х роках нас усіх повчали, що діловий стиль — це тааак піздааато, актуально, красиво, елегантно і, звісно, модно. І лише в чорному ви будете стрункими й гарними.

Чернь

А якщо заглибитись у матеріал, у саму історію моди, то в чорне одягалися хіба челядь, чернь («чорні люди») і прислуга. Аристократія, знать, вищі верстви суспільства не носили чорного і темного одягу до XVII століття. А відколи відмінили кріпосне право, селяни прийшли в місто — все помінялося, запрацювала промисловість і т. д. Тоді ж почали розуміти, що світлі речі швидко брудняться, їх потрібно часто прати. Відтоді й пішла мода на темні кольори. Насправді ж у природі чорної тканини, чорного кольору й нема. Щоб отримати чорний колір через барвник, потрібно було добряче попрацювати...

Чорний колір — аристократично, чи не так? Люди уявляють собі дбайливо скроєний смокінг... або піджак для куріння, який з’явився у XVIII столітті. Тобто ти йдеш в курильню, окрему кімнату, щоб викурити сигару — а щоб попіл не падав куди не слід — придумали такий фасон піджаків, які під час куріння вдягали, а коли виходили до людей — знімали. Нині смокінг подають як еталон елегантності і смаку, а створювався цей костюм для шкідливої звички.

У моді все справді дуже міцно переплітається з історією, історичними подіями і цікавими фактами.

Хто зробив над собою зусилля дізнатися, звідки взялися будьонівки? Не вгадаєте, за часів царя-батюшки не хто інший, як Васнєцов вигадав форму в дусі модерну для вояків. За його ескізами шили славнозвісні будьонівки. А коли радянські хлопці вирішили воювати, то знайшли творіння Васнєцова й нашили на нього п’ятикутну червону зірку. І подали то як власний бренд. Так само над нацистською формою працювали талановиті дизайнери.

Ідеологія ідеологією, та з точки зору дизайнерських талантів у військовій сфері склалося все добре. А от що «привнесла» історія в цю форму — це вже інше питання.

Креатив і креатин

Коли мені людина розповідає, що «я почуваю себе в джинсиках і футболочці модно й елегантно», мені хочеться щоразу крикнути: «Слухай-но, це теж придумали дизайнери!» Авжеж, потім вам розповіли, що джинси — це показник бунтарства, незалежності і т. ін., в ці джинси вклали справжню філософію, через що всім вам здається, що одягнувши джинси стаєте вільними і незалежними... Так, джинсовий одяг перетворився в певну демократичну уніформу, та це вже історія.

Здебільшого мода — це тільки велика іграшка, бо, з погляду функціональності, людині вистачить взимку шкури тварини, а влітку — пов’язки на стегнах. Ясна річ, це перебільшення, та цих кількох простих речей людині було б достатньо, і в них можна було б ходити все життя.

Мода — це така суспільна гра, в яку всі бавляться.

Раніше я їздив на всілякі конкурси, де був у журі, й тоді, і тепер всіляко заохочував людей одягатися нестандартно, тобто оригінально. Тільки так людина знайде свій спосіб одягатися, і з часом на неї перестануть показувати пальцем.

Насправді, думаю, проблема цього суспільства не в здаватися і не в бути. Питання не в цьому.

Але повернімося до провінційної моди... Всі пам’ятають дівчину з міста Павлограда, яка прийшла на свій випускний у спідній білизні. Я брав участь в одній з телепрограм, присвяченій цій витівці, і поцікавився, чому вона вибрала саме той образ — повії (?) Тобто чому в дитини протест не