Читати книгу - "Діви ночі"

прозвала фрау Ольга. Терпіти її не можу. Але чоловік її тримає, бо вона вміє полагодити різні складні справи. Фрау Ольга провадить вишкіл дівчат. Властиво, це не вишкіл, а приборкування юних тигриць. Зрештою вона й сама схожа на приборкувачку диких звірів. І не тільки звірів, а й чоловіків. Вона влаштовує забави для прихильників мазохістського сексу.

— Твій чоловік казав, що там знаходиться його фірма.

— Так, там відбуваються різні темні оборудки. Але, крім того, у вихідні дні працює казино. З’їжджаються різні тузи і розважаються.

— А сусіди?

— Ця вулиця, як ти вже бачив, має забудований лише один бік. Крім наших двох будинків, тут ще є будинок компаньйона мого чоловіка, а всі решта будівель — це вілії. Там ніхто не живе, у них поселяються лише на вікенд. А вілії належать знову ж таки людям утаємниченим. Одне слово, усе діється в своєму колі. На нашу вулицю не забреде ані поштар, ані газівник, ані електрик, бо все виплачується рік наперед, а вся пошта йде на поштове відділення, де її забирає Макс і потім розвозить.

— Цікаво, які люди бувають у казино?

— Та такі самі, яких ти бачив на тій вілії коло Янова. Різні там партайгеноссе, директори заводів, генерали, кагебісти. А біля них крутиться череда якихось підозрілих ділків, здатних на все. Одні одним догоджають і так співіснують. Все це, знаєш, таке заплутане, що я навіть не маю бажання заглиблюватися.

— А ти вже була в тім казино?

— Ні, що ти. Туди привозять дівчаток і розважаються. Роман би мене забив, якби я туди поткнулася.

— Забив би?

Дзвінка зашарілася:

— Ну, це я так, до слова. А ти вже подумав, що він такий грізний?

— Просто злякався за тебе.

— Ну й даремно. Нічого мені не загрожує. Я нічим не цікавлюся. Живу собі, та й все. От появився ти, і я зможу кудись нарешті вибратися.

— А хіба твій чоловік зовсім не заздрісний?

— Смішний ти. Нас всюди возитиме Макс. А під його чуйним наглядом найбільше, що нам вдасться, хіба пошептатися.

Мені стало ще сумніше.

— Дивно, — промовив я, — що пан Роман отак відразу взяв мене до такої справи. Адже він мусить мати певність, що я не розв’яжу язика.

— А він тебе й не взяв відразу.

— Що ти маєш на увазі? — здивувався я. — Ми ж тільки сьогодні з твоїм Романом познайомилися.

— Ну, гаразд. Видам тобі таємницю. Це все я підлаштувала.

— Ти?

Я не повірив почутому, хоча десь у глибині душі вже кілька хвилин жевріла думка, що тут відбуваються зовсім не випадкові речі.

— І що саме ти підлаштувала?

— Я попросила пані Аліну, аби вона порекомендувала тебе моєму чоловікові. Він якраз шукав надійну людину. Я дізналася, що ти тяжко працюєш на заводі і вирішила тебе рятувати. Пані Аліна зателефонувала Ромкові і запросила сьогодні до себе.

— Стривай… Але як вона могла знати, що якраз сьогодні я втрачу роботу? І як вона, не переговоривши зі мною, могла знати, що я погоджуся? Адже ми зустрілися випадково.

— Зовсім не випадково. Ти втратив роботу за планом. Це пані Аліна тебе звільнила. А потім чекала в машині біля заводу. Все було розраховано наперед. Але ти не гнівайся, добре? Мені так нудно тут в середовищі різних кретинів, що я вже не знаю, що зі собою робити.

Я не міг отямитися від новин, що сипонули на мою бідолашну голову. Спочатку хотілося обуритися, кинути все і чкурнути звідси якнайдалі, але ця розпачлива любов уже встигла виповнити мене до краю, я відчував, що стаю її покірним невільником і мене вже не цікавить, що за робота мене чекає і з чим вона пов’язана.

— Юрчику, пробач…

Її голос стелився так ніжно, що я міг тепер пробачити не тільки цей фарс, але й щось значно неприємніше.

Я подумав, що коли б мені забаглося в цю хвилю її поцілувати, то вона б і не боронилася. Просто аби загладити свою провину. Але я не скористався цією можливістю, бо хто його знає, чиї пильні очі можуть стежити за нами.

— Дзвінко, — озвався нарешті я, опанувавши себе, — ти підсунула мені цю роботу, знаючи, що мене знову чекають якісь темні історії?

— Чому відразу темні? Для темних справ існують темні люди. Тебе бралося на цю роботу для зовсім іншого. Наскільки мені відомо, тебе чекає посада рекламного агента. Чи як це називається? Одним словом, береш альбом зі знимками, сідаєш до Макса в авто і їдеш до якого-небудь боса на прийом. Вручаєш йому альбом. Він оглядає, робить замовлення і альбом повертає назад. Ось і все.

— Ти забула тільки уточнити: що має бути в тому альбомі?

— Ну, це товар для тебе звичний — голенькі дівчатка. Фірма постачає і гарантує.

— Ага, то твій чоловік працює в одній галузі з пані Аліною?

— Так. Але пані Аліна співпрацює з вузьким колом клієнтів, а Роман має цілий бізнес з експортом включно.

— З яким ще експортом?

— Нормальним. Відпродують дівчат за кордон. Поїдеш до Польщі, до Болгарії, Югославії… Золоті піски, Адріатика… Не пошлють же вони з такою місією тих дебілів. А ти ж знаєш слов’янські мови, правда? Ну, тепер бачиш, яку я для тебе малину знайшла?

Я зітхнув:

— Тепер бачу. Ще не забулася тамта халепа, а вже вліз в нову.

— Біднесенький мій! Але ж я це все лишень для твого щастя! Ну сидів би ти й далі на тому заводі і шкробав свої дурнуваті лозунги. А тепер ти ж бізнесмен! А скільки нових тем для роману? Ага, до речі, ти вже скінчив писати свій шедевр про наші пригоди?

— Я написав його одним духом. Лежить тепер, як і вся інша моя писанина.

— Обіцяй мені, що ще сьогодні привезеш почитати. Добре?

— Та мені не шкода… Послухай, а хто виконував переді мною цю роботу?

— Є тут фотограф. Ярко називається. Але він захопився наркотиками. Як фотограф він просто ас і виконує цю працю надалі. А от щоб відвідувати високопоставлених осіб — це вже для нього заважко.

— То він може на мене ображатися?

— Ні, він уже місяць, як займається самою лише фотографією… Ходімо, я покажу тобі твій покій.

II

Вікна мого покою виходили в сад. Господарі мешкали нагорі і, як я зрозумів, простісінько наді мною. Це означає, що коли панові Романові забагнеться погарцювати на Дзвінці, то я матиму чудові хвилини для натхнення.

Кухня містилася внизу в сутерині, там також мешкала служниця — огрядна старша жінка з пронизливим всезнаючим поглядом і великим волом, котре клекотало