Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Тут знаходиться меморіальний комплекс «Батьківщина маршала Жукова», творці якого... висунуті на здобуття Державної премії Російської Федерації імені Г.К. Жукова... І ось ми в Музеї Жукова міста Жукова.

У 1943 році на Курській дузі німецькі війська мали важкі танки. Завдання військ - проламати оборону Червоної Армії.

Червоній Армії належало німецьку армію зупинити. Радянські війська спиралися на польові укріплення, тобто на звичайні окопи та траншеї. Червона Армія була укомплектована ненавченими резервістами. Заперечать: але в них уже був бойовий досвід. Заперечення відметемо: солдати, сержанти і молодші офіцери Червоної Армії, які воювали восени 1941 року, у своїй більшості до 1942 року не дожили. А ті, які воювали в 1942 році, не дожили до 1943 року. Вижили тільки ті, хто був у тилу і на пасивних ділянках фронту. Їх досвід був обмежений. Так було і потім. У 1944 році воювали ненавчені резервісти. І в 1945-му. У бойових підрозділах солдати, сержанти і офіцери довго не жили, бо не було в них можливості набути досвіду. Приклад: влітку 1944 року в операції «Багратіон» Червона Армія втратила 765 813 осіб убитими, пораненими і зниклими без вісті. «Красная звезда» (22 червня 2004 р.) пояснює причину: війська комплектувалися солдатами, «не мали попередньої військової підготовки». Цікаво звернути увагу на запис у щоденнику генерала армії А.І. Єременка в березні 1945 року: очікують вирішальних боїв, а війська дуже слабо підготовлені.

Але в червні 1941 року Червона Армія була кадровою. Укомплектована навченим особовим складом, призваним за два попередні роки. Якщо ненавчені резервісти на Курській дузі зупинили важкі німецькі танки, то кадрова армія в 1941 році цілком могла зупинити ворожий наступ, тим більше, що тоді ніяких важких танків ні в кого в світі, крім Червоної Армії, не було. І могла спертися Червона Армія в 1941 році не на траншеї, а на надпотужні укріплені райони.

Що ж сталося? Чому в 1943-м резервісти у звичайних окопах і траншеях змогли зупинити важкі танки, а в 1941 році навчена кадрова армія в надпотужних довготривалих оборонних спорудах не втримала легкі танки? В чому справа? А ось у чому:

«Донесіть для доповіді наркому, на якій підставі частини укріплених районів КОВО отримали наказ зайняти передпілля. Така дія може негайно спровокувати німців на збройне зіткнення і загрожує всякими наслідками. Таке розпорядження негайно скасуйте і доповісте, хто конкретно дав таке самочинне розпорядження. Жуков. 10.06.41 р.».

За наказом Жукова ще на початку травня 1941 року війська були виведені з укріплених районів. Жуков уважно стежив за тим, щоб ні в УРах, ні поряд з ними не було радянських військ. 11 червня він відправив усім командувачам західних військових округів вказівку: «Смугу передпілля без особливої на те вказівки польовими і УРівськими частинами не займати».

І 22 червня вийшло так: уздовж всього західного кордону укріплені райони - без військ, а війська - без укріплених районів, без траншей і окопів.

Жуков не просто віддавав злочинні накази, виконання яких обернулося загибеллю кадрової армії, але він ще й душив будь-яку ініціативу нижчих: доповісте, хто конкретно дав таке розпорядження... Понад те, під градом звірячих наказів Жукова нижчі командири просто втрачали здатність до самостійних дій. У Жукова виживав той, хто нічого не робив. Той, хто робив, потрапляв в розряд злочинців. Потім, після війни, Жуков оголосив: укріплені райони знаходилися дуже близько від кордону, війська були нестійкими, впадали в паніку. Але якби не накази Жукова, а вони сипалися каменепадом, війська знаходилися б у залізобетонних фортифікаційних спорудах. І були б вони стійкими, і не було б їм причин впадати в паніку.

Я жодною мірою не перегинаю палицю, називаючи дії Жукова злочинними.

Виконання наказу Жукова обернулося загибеллю й полоном кадрової Червоної Армії, а наслідком цього були втрата величезних територій і загибель десятків мільйонів людей. Стаття 58-1 КК РРФСР чітко визначала ознаки, за якими та чи інша особа могла бути засуджена за цією статтею. Серед цих ознак - «підрив або ослаблення зовнішньої безпеки СРСР». Як інакше кваліфікувати накази Жукова? Саме так: і підрив, і ослаблення зовнішньої безпеки.

Пункт 4 тієї ж статті передбачав «вищу міру соціального захисту - розстріл» за «надання яким би то не було способом допомоги тій частині міжнародної буржуазії, яка, не визнаючи рівноправності комуністичної системи, що приходить на зміну капіталістичній системі, прагне до її повалення». І тут голова будь-якого трибуналу без усяких натяжок міг би підписати громадянину Жукову вишку без оскарження: Гітлер прагнув до повалення комуністичної влади, а Жуков своїми наказами йому абсолютно свідомо допомагав.

Як же виправдати жахливий злочин Жукова, який спричинив загибель десятків мільйонів людей?

Великий історик Светлишин знайшов рішення. Він нібито Жукова зустрічав, він нібито Жукову питання задав, а єдиний рятівник Вітчизни йому нібито відповів: «10 червня 1941 року нарком оборони Маршал Тимошенко і я як начальник Генштабу були викликані до Сталіна, який у різкій формі звинуватив нас у провокуванні війни. Тут же в кабінеті Сталіна і під його диктовку мною була написана, а потім відправлена командувачам прикордонних військових округів телеграма... я був упевнений, що якби не підписав продиктовану Сталіном телеграму, то присутній при цьому Берія негайно заарештував би мене...» (Н.А. Светлишин. Круті сходи долі. Хабаровськ, 1992. С. 55-56).