Читати книгу - "Беру свої слова назад"

У цій розповіді звернемо увагу на відсутність згадок про протести Жукова. Але й погроз не було ні з боку Сталіна, ні з боку Берії. Просто єдиний рятівник Вітчизни був упевнений, що його тут же заарештують... Тільки присутності і вигляду наркома внутрішніх справ було достатньо для безстрашного полководця, щоб без протестів і заперечень підписати наказ, який занапастив кадрову Червону Армію.

Для того щоб переконатися, наскільки серйозною була загроза особистій безпеці Жукова, давайте відкриємо «Журнал запису осіб, прийнятих Й.В. Сталіном». А то ж може вийти, що 10 червня 1941 року Жуков був у кабінеті Сталіна в один час, а грізний нарком Берія, якого так боявся безстрашний полководець, в інший.

Відкрили. Переконалися.

10 червня 1941 року Берія знаходився в кабінеті Сталіна з 22 години 30 хвилин до 00 годин 15 хвилин. Жукова в цей час у кабінеті Сталіна не було. І взагалі в цей день Жукова в кабінеті Сталіна не було. Отже, свої злочинні накази він писав не в кабінеті Сталіна, не під його диктовку і не під загрозою арешту.

В кабінеті Сталіна Жуков був наступного дня, 11 червня. Двічі. Але в цей день там був відсутній Берія.

Але припустимо, що все було так, як розповів Светлишин. Що ж виходить? На одній чаші терезів - безпека країни і життя десятків мільйонів людей, а можливо, і повне винищення всього народу, на іншій чаші - ілюзорна можливість арешту.

І єдиний рятівник Вітчизни тут же вирішує: так чорт з нею, з Вітчизною, чорт з ними, з мільйонами, аби мене не чіпали.

Розуміючи, що поясненням Светлишина Жукова не виправдати, «Красная звезда» (19 червня 2001 р.) застосувала інший трюк: «10 червня 1941 року Генштаб був змушений направити військовій раді КОВО наступну телеграму...» Ось так все просто: Генштаб був змушений... Так чому ж він змушений віддавати ідіотські накази? Хто його змушував на шкідницькі підривні дії проти власної армії, народу і країни? І виходить у товаришів з «Красной звезды», що геніальний начальник Генштабу тут ні при чому. Весь Генштаб винен. Але в Генштабі тисячі людей. Хто ж саме злодій і шкідник? А ніхто. Шифровка підписана одним ім'ям: Жуков, але стараннями «Красной звезды» він відсунутий в тінь, а весь Генштаб у дурнях.

Гаразд. Припустимо, що Жукова хтось змусив і боягузливий, слабовільний полководець підкорився. На цей варіант теж є заперечення. У 1957 році вожді, як люті пси, зчепилися в бійці за владу. Вигнані з вершин пояснили, що за Сталіна доводилося підписувати злочинні накази попри своє бажання: час такий був. На це гордий Жуков заявив, що він - не такий, що він - виняток. Сам він проти своєї волі злочинних наказів не підписував. І ось з'ясовується: підписував. Одна тільки шкідницька шифровка Жукова від 10 червня за своїми наслідками була більш згубною, ніж сотні наказів Хрущова, Молотова, Маленкова і Кагановича про масові розстріли.

Потрібно звернути увагу на дику дурість наказу Жукова: «Така дія може негайно спровокувати німців на збройне зіткнення...» Маячня. Логіка Жукова: якщо ми власні укріплені райони будемо тримати порожніми, якщо в них не буде військ, то Гітлер не нападе. Запитаємо: ну і як? Збулися пророцтва геніального військового мислителя? Ось Гітлеру донесли, що радянські укріплені райони не зайняті військами, і що: він тут же скасував рішення про проведення операції «Барбароса»?

Здоровий глузд не на боці Жукова. Все було якраз навпаки. Уявімо собі іншу картину: в кожному укріпленому районі вздовж всього кордону - постійні гарнізони. У кожному доті - по п'ять, десять, п'ятнадцять бійців із засобами зв'язку, оптикою, запасом боєприпасів, продовольства, води, медикаментів та іншого. Попереду і на флангах кожного УРу - протитанкові рови, надовби, непролазні сплетення колючого дроту і непрохідні мінні поля. Крім того, на додаток до постійних гарнізонів у кожному укріпленому районі закопалася в землю стрілецька дивізія, а то й корпус або навіть армія, які за три-чотири місяці перед війною прокопали сотні кілометрів перекритих траншей, побудували і замаскували сотні бліндажів, тисячі окопів і укриттів . А в проміжках між укріпленими районами - польова оборона військ: десять-п'ятнадцять ліній траншей і відсічних позицій, протитанкові та протипіхотні загородження, гармати в укриттях і вкопані в землю танки. А в глибині радянської території, вздовж старого державного кордону, - ще одна лінія укріплених районів, зайнятих як постійними гарнізонами, так і польовими військами. А на Дніпрі - річкова флотилія. А по східному березі Дніпра - третя лінія стратегічної оборони... В цьому випадку Гітлер і його генерали подумали б, нападати їм або утриматися. Повна ж відсутність оборони відповідно до геніальних рішень великого військового діяча - це якраз і є провокація. Це запрошення агресору: нападай - військ у наших укріплених районах немає, мінних полів ми не ставили, а колючий дріт самі порізали, захоплюй наші укріпрайони голими руками.

Накази Жукова не дати приводу для нападу і не піддаватися на провокації - шизофренія в чистому вигляді. Якщо німецькі війська не мають наказу почати війну, то ви можете їх як завгодно провокувати - вони війну не почнуть. А якщо у них є наказ війну почати, то ви можете скільки завгодно демонструвати свою миролюбність - не допоможе.

Тим часом командувачі прикордонними округами й арміями не перестаючи вимагали дозволу зайняти оборону. Ось про те ж просить командувач Західним особливим військовим округом генерал армії Д.Г. Павлов. Але! «20 червня 1941 року шифрограмою за підписом заст. начальника Оперативного управління Генштабу Василевського Павлову було повідомлено, що прохання його доповіли наркому і останній не дозволив займати польових укріплень, оскільки це може викликати провокацію з боку німців» («Красная звезда», 24 липня 2001 р.).

І тут все так просто: заст. начальника відділу Генштабу Василевський винен, і нарком оборони Тимошенко винен, а начальник Генерального штабу Жуков не згаданий. Цікаво, що вимоги