Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Жуков думав про те, як би відібрати у військ боєприпаси. І віддавав відповідні накази: в полках і дивізіях першого ешелону вилучити патрони і снаряди. Щоб на провокації не піддавалися.

18 червня командувач Прибалтійським особливим військовим округом віддав наказ про підвищення готовності військ ППО. Реакція Жукова: «Вами без санкції наркома дано наказ по ППО про введення положення No 2... ваше розпорядження викликає різні чутки та нервує громадськість. Вимагаю негайно скасувати віддане розпорядження, дати пояснення для доповіді наркому. Жуков».

Герой Радянського Союзу письменник Карпов так пояснює дії святого генія: «Начальник Генерального штабу Жуков, всупереч своєму бажанню і переконанням у необхідності привести армію в повну бойову готовність, був змушений віддавати ось такі вказівки...» (В. Карпов. Маршал Жуков. Його соратники і противники у дні війни і миру. Літературна мозаїка. М., 1992. С. 219).

І знову виправдання знайдено: він був змушений. А можна було б висловити цю думку ще простіше: слинько! Усі, хто знав Жукова, одноголосно стверджують: це був абсолютно безвольний тип, слимак, своєї думки не мав. Ось про це Карпову слід було прямо і голосно сказати.

Підписів Сталіна під цими наказами немає. І немає ніяких вказівок на те, що Сталін вимагав від Жукова такі накази слати у війська. Але Сталін винен.

Підписів наркома оборони Маршала Радянського Союзу С.К. Тимошенко під цими шкідницькими шифровками теж немає, як немає вказівок, що він вимагав від Жукова всупереч його совісті і розуміння обстановки цю гидоту писати. Але й Тимошенко винен.

Під цими документами немає підписів наркома внутрішніх справ Берії та наркома державної безпеки Меркулова. Але вони винні.

Всі, хто виконував накази Жукова, - теж винні. Але ж вони всього лиш зберігали вірність Військовій присязі, бо 23 лютого 1939 дали клятву «беззаперечно виконувати всі військові статути й накази командирів, комісарів та начальників». У липні 1941 року за виконання наказів Жукова їх нещадно розстрілювали, а зараз настільки ж нещадно висміюють: дурненькі, до чого додумалися, вірність присязі зберігали, ну хіба не придурки!

І тільки один Жуков, підпис якого стоїть під цими наказами, ні в чому не винен.

Отже, Жуков розумів, що зараз вдарить війна, але своїми шкідницькими розпорядженнями забороняв армії готуватися до відсічі ворога. Жуков до самого останнього моменту під загрозою смерті забороняв командувачам прикордонних округів і армій робити хоч щось для підготовки до відбиття гітлерівської навали.

А що Жуков міг зробити?

В тому-то й річ, що нічого робити було не треба. Не було б наказів Жукова, мудрі командувачі військами західних військових округів Павлов, Кирпонос та інші самі б впоралися, самі відбили б вторгнення. Якби тільки Жуков не в'язав їх ланцюгами заборон.

Заперечують: але ж від Жукова вимагали згори!

Ось тут я змушений не погодитися. Хто вимагав? Сталін вимагав? Тимошенко? Чи Берія? Ніяких слідів сталінських вимог захисникам Жукова поки знайти не вдалося. А злочинні накази Жукова - ось вони, стосами.

Але навіть якщо Сталін і вимагав, то і в цьому випадку жоден трибунал таке виправдання не зміг би вважати переконливим. Якщо командир взводу поставив підпис під злочинним наказом, то він і несе відповідальність. І нікого не цікавить, наказував усно йому ротний чи не наказував. Підпис твій - відповідай. Навіть якщо б і командир батальйону усно наказав, передавай його наказ також усно, а підписувати навіщо?

У Жукова було безліч способів не робити того, що він вважав шкідливим і згубним.

Перший. Треба було вимагати від наркома оборони маршала Тимошенка затверджувального підпису: я, Жуков, з такими рішеннями категорично не згоден, але в силу своєї безвільності змушений їх підписувати, добре, підпишу, але тільки після тебе, Семене Костянтиновичу.

Другий. Вимагати затверджувального підпису Сталіна: такі рішення ведуть країну, народ і армію до загибелі, я, безвольний Жуков, підписую, але тільки після вас, товаришу Сталін, і після наркома Тимошенка.

Третій. Можна було б і волю проявити: ви наполягаєте, ви і підписуйте, а мені вибачте.

Чим ризикував Жуков? Кар'єрою? Життям?

Але припустимо, що Сталін за непокірність відсторонив Жукова з посади начальника Генерального штабу. Що ж у цьому поганого? Сам Жуков пише, що ця посада не для нього. Сам пише, що не створений для штабної роботи, що протестував і відбивався, коли його на цю посаду призначали. Коли так, ось тобі привід піти: звільніть, товаришу Сталіне, не здатний я з такою хитромудрою справою впоратися! Та й для Генерального штабу було б полегшення. Немає нічого страшнішого, ніж командир, який ненавидить свою роботу і ясно розуміє, що для неї не створений.

Виступаючи в редакції «Військово-історичного журналу» 13 серпня 1966 року, Жуков дав виправдання своєї поведінки: «Хто захоче класти свою голову? Ось, припустимо, я, Жуков, відчуваючи навислу над країною небезпеку, віддаю наказ: "Розгорнути". Сталіну доповідають. На якій підставі? На підставі небезпеки. Ану, Берія, візьми його до себе в підвал» («Огонек». 1989. No 25. С. 7).

Ніхто Жукову Берією і підвалом не погрожував, але обережний стратег передбачав, що справа може прийняти і такий оборот, тому розсудливо мовчав і покірно підписував злочинні накази, зі змістом яких був нібито не згоден. Він знову і знову ретельно підмахував.

Адже якщо він дійсно передбачав, що ось зараз нападуть, то можна було б і ризикнути - зі Сталіном публічно не погодитись, і нехай заберуть до Берії в підвал. Нападе Гітлер, тоді вдячний народ згадає: так, був Георгій