Читати книгу - "Щоденник Лоли"

Іще й той ролик, який поліція пустила по телеку… Він його включив. Після того вивалив мене на плечі й кудись поволік. Думала, що тут мені вже й капець. Уб’є.

Я навіть трошечки зраділа, що це все нарешті припиниться. Особливо цей холод. А тоді він почав розстібати ремінь. Холод пройняв мене від кінчиків пальців до кінчиків вух. Мене так трусило, що я й сама подумала, наче це судоми. Не знаю, можливо, саме це мене врятувало. Він не зняв штани. Вийняв пасок і бив мене. Бив по ногах і спині. Потім викинув пасок і вдарив рукою по обличчю. В нього нестрижені нігті. Фу, як бридко. На обличчі залишилися подряпини. Глибокі. Не пам’ятаю, що там казали на уроці: СНІД передається через нігті?

...А потім я вирубилася. Прокинулася від гавкоту. Рано раділа: тепер він віддасть мене собакам… А потім… я подумала, що вже померла. То був голос Алекса. Він кликав мене. Мій герой. Мій рятівник. Сильний, мужній, красивий… Як він мене обійняв! Хотілося, щоб не відпускав уже ніколи… Так би й лишилася в його обіймах, і плакала, плакала. А потім… потім, можливо, ми б могли залишитися разом назавжди. Так же буває? Чи це все вигадки для малявок? Казки про принців, які рятують принцес...

Я правду казала поліції: не пам’ятаю обличчя. Тільки голос. Хоча я не сказала, що цей голос мені був дуже знайомий… Довго не могла згадати, де його чула. Аж поки днями не побачила на сходах Дімона. Мене знову почало трусити й кинуло в холодний піт. То був один із Дімонових дружбанів, я точно знаю. Але нікому про це не скажу. Бо хочу просто викреслити все це з пам’яті. Найгірше те, що я сама планувала викрадення… Сама пішла на «цвинтар довгобудів», усе там приготувала, щоб на відео була красива картинка. Хотіла «горору» для блогу… от і маю.

Той нарик за мною стежив… А я тільки полегшила йому справу… Ніхто не вірить, що це було насправді. Я ж бачу: всі досі думають, що це я круто хайпонула. Ну й пішли вони всі! Головне, що Алекс знає правду.

До речі, Дімон десь вшився. Мабуть, продали мій телефон і отримали свою дозу. На здоров’я, психи. Щоб воно вам поперек горла стало.

Здається, бабусина травичка починає діяти. А надворі сірішає. І пташки співають. Може, не лягати вже спати? Все одно через кілька годин вставати в школу. І вдавати з себе нормальну...

Доведеться все-таки сходити до лікаря. Головне, щоб не до Ростиславівни! Не хочу, щоб вона колупалася в мене в голові! Ігор Сергійович порадив сходити до невропатолога, щоб той виписав заспокійливе. Бо нерви в мене й справді так собі. І від безсоння скоро під очима будуть страшні синці, а мені треба тримати форму. Бути красивою. Кому захочеться дивитися на бридку влогерку?

Зранку.

Новини: економічка впала зі сходів. Христя каже, що оступилася й гепнулася. Ну, нічого дивного. Ходить вічно по школі на підборах, дивно, що вона раніше собі нічого не зламала. Мені було б її навіть шкода, якби Алекс біля неї не крутився.

З Пашею що далі, то гірше. Вчора пропонувала йому довести, що… ну, що той маніяк зі мною в ЦЬОМУ ПЛАНІ нічого не зробив. Бо Паша, бачу, дуже переживає, щоб йому дісталася «цілочка». І нате вам — нарешті я САМА пропоную секс, а мій бойфренд мене відшиває! І після цього він ще думає, що все нормально… Надзвонює мені весь день. Не розуміє, як сильно образив? Капець просто. Іноді думаю, що наші стосунки вже давно вичерпалися. Він мене абсолютно не розуміє. Навіть Тоха — і то краще підтримує, ніж Паша. Ось і телефон мені підігнав! Оце я розумію — допомога, дружнє плече!

А Паша… такий Паша… Ніколи він не подорослішає. Ніколи мене не зрозуміє. Наші стосунки… надто ускладнилися.

Домовилися з Натою прогуляти перший урок і піти по магазинах. Ми вже з нею так давно не гуляли... Аську мені чогось не хочеться брати… Невже хтось думав, що я не дізнаюся, як вона ржала з мого викрадення?! Типу я-сама-­себе-викрала!

Пізніше.

Так добре, що ми вибралися з Наткою погуляти! Як раніше! Ну хто, питається, у травні думає про навчання?! Старші вже давно ЗНО зубрять, а десяті класи сидіть і контрольні здавайте. Задовбали ці контрольні. Все одно вони ні що не впливають.

До речі, прогуляли урок із користю! Тепер у мене новий шалик. Дуже крутий! А дорогий! Я б собі такий ні за що не купила! І спонсори мені таких чомусь не шлють… Винесла випадково з бутика. Натка пропонувала повернути, але навіщо? Тільки б тут не було відеонагляду! Хоч настрій підняла собі. Бо останні дні відволіктися стає все складніше. Може, завтрашня дискотека щось змінить...

Пізніше.

Аська підкинула ідею для нового влогу. Шоп-ліфтинг! Типу коли крадеш щось у дорогих магазинах. Каже, що цим розважаються знаменитості й «золота молодь». Підбила Асю, Нату, Назара й навіть Оксану (для масовки, ясна річ) сходити в торговельний центр на фізрі. Знімемо влог про шоп-ліфтинг (голос Нати за кадром: «крадіжка з магазина») поки про нього ще ніхто з топів не пише. Заодно переключу всіх із теми викрадення, бо задовбали.

Тоха, по ходу, надто багато часу провів із Пашею. Тепер і він мені моралі читає: це небезпечно і взагалі мені ця ідея не подобається, бе-бе-бе. Ну, тоді викличеш свого татуся, і той усе порішає, як завжди! Теж мені знайшов проблему...

Ще пізніше.

Нам усім капець. Оксану зловили. Хай тільки спробує всіх здати, коза! Їй життя у школі більше не буде!

Мусили викинути шмотки на смітник.

Почала погрожувати в чаті, щоб її витягли, інакше всіх здасть. Не придумала нічого кращого, крім як піти до Алекса. Не думала, що так легко йому брехатиму… Але не можу, ну не можу я йому зізнатися, що вкрала речі. І що підставила Оксану… Соромно так. Він же вміє так подивитися — у саму душу. Дуже боюся його розчарувати.

Ще пізніше.

Ну от… Так і сталося. Алекс про все дізнався. Не знаю, як я витримала цей урок моралі від нього. Сказав, що заплатив за наші шмотки.