BooksUkraine.com » Сучасна проза » Дарксіті 📚 - Українською

Читати книгу - "Дарксіті"

132
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Дарксіті" автора Остап Соколюк. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 63
Перейти на сторінку:
дещо.

— Розкажеш мені таємницю? — грайливо питаю.

— Так. Хочу виїхати із цього міста із одною красивою леді. У місце, де ми будемо жити довго і щасливо.

Ох, як м’яко він це каже. Немов цілує мене. І ці руки — я відчуваю їх повсюди на собі…

— Як цій леді пощастило, — замріяно відповідаю. — Хотіла би я потрапити на її місце.

— Справді? Можливо, я дещо придумаю, — фліртує він.

У цю мить я чую, як у вікно хтось стукає. Не зовсім видно, хто там, бо надворі вечір, але я уже здогадуюся. І серце моє мало не вискакує із грудей.

— Пол, вибач. Тут… Тіна стукає. Я тобі передзвоню.

— Краще Я тобі — я зараз засну. Відпочину…

— А, ну добре. Набирайся сил…

Щось зовсім ніжне мало не зірвалось із моїх губ. Кален! Ану, припини. Не будь як всі дурепи. Потекла, як слина по підборіддю!

— Па-па.

Лунають гудки, і я кидаюсь до вікна.

— Тіна! Де ти пропадала?

Дівчина залазить всередину. Вона дрижить від холоду, бо не одягнула куртку.

— Ти чому через двері не пішла??

— Я?… так непомітно.

Її голос трохи зляканий.

— Що сталось?

— Барт сказав мені, що якщо я піду до тебе, то він більше у мене не з’явиться, — зізнається Тіна і дивиться на мене винуватими очима.

— Чорт! Довбаний… Присядь, випий гарячого чаю.

Тіна сідає на диван. Я даю їй капці і наливаю горнятко чаю. Сама сідаю поруч, якомога ближче до малої. Господи, я й забула, яка вона красива! Яка вона беззахисно красива.

— Тіна, я розмовляла із Бартом… І дізналась хто він насправді.

— Не треба! Я люблю його. Він просто…

— Як ти можеш любити цього монстра? Він же балуваний синок якоїсь шишки.

— Прокурора. Так, я в курсі із якої він сім’ї, — уперто нахмурилась дівчина.

— Тіна, послухай мене! Він садист! Він довбаний збоченець.

— Перестань! — крутнулась маленьким вихором вона, і кинулась міряти кроками кімнату. — Він любить мене. Завжди приходить із подарунками. Ми часто гуляємо десь. Нас возить у розкішній машині його водій.

Ох, які дівчата дурні! Їм потрібно у школі проводити урок. «Як не повестись на тупі прийоми пацана».

— І що з того? Він просто тебе купив.

— Це тебе купують, — раптом зблиснула очима Тіна, і я відчула як невидиме лезо увійшло мені просто у серце.

Все вмить похололо. Мої емоції згасли і стислись у клубок. Справді, що ти, дурна хвойда, тут собі придумала? Хочеш врятувати бідолашну дівчинку? А себе ти як врятувала? Тим що стаєш раком перед огидними чоловіками за помірну плату?

— Ти права, Тіна, — мій голос прозвучав глухо, немов із якоїсь труби. — Ти таки права. Просто я дещо бачила у коридорі. І говорила із твоїм Бартом. Він демонстративно називав мене шлюхою. Не знаю, звідки дізнався. Може, ти сказала?…

Я потупила погляд. У горлі застрягли слова. Хотілось, щоб все це просто перестало існувати.

— Кален, я не… — розгублено промовила вона.

— Забирайся геть.

Ніколи не думала, що скажу таке Тіні.

— Будь ласка, вибач мені…

— Вийди звідси. Через вікно чи двері.

Тіна замовкла. Мені раптом страшенно захотілось випити. Напитись як остання свиня і вирубатись.

Дівчина більше не промовила ні слова і пішла. У квартирі запанувала тиша. Що далі? Він зґвалтує її? Поб’є? Трохи познущається? Нічого страшного, я думаю. Буде їй урок. Без болю ми не вчимось. Можливо, це допоможе їй у майбутньому — уникнути гірших чоловіків.

Я опустилась на диван і закуталась у плед. Хотілось, як у дитинстві, сховатись у маленьку саморобну халабуду і сидіти там до скону. Я знову згадала батька. Чи уберіг він мене від ще гірших чоловіків? Чи стало це мені уроком, і я змогла побудувати своє життя правильно? Сумніваюсь.

Від Пола

Джонні Депп більше не сідає у моє авто. Лише звичні пасажири із заклопотаними обличчями та занедбаними життями. І мене навіть не тягне говорити із ними, як раніше. Все частіше мої думки поринають за межі Дарксіті.

«Потрібно бути готовим. Готовим до змін».

1 ... 40 41 42 ... 63
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дарксіті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дарксіті"