Читати книгу - "Остання подорож Сутіна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Смерть з її чуйним нюхом швидко забрала його. Обнюхала тіло, немов пес, пошукала, куди би вслизнути, вибрала собі відповідний орган для роботи. Серце, легені, мозок, шлунок, будь ласка. Смерть любить варіанти. Вона то аж задихається від поспіху, то вдає неспішність. Вона любить гратися, набирати швидкості, дусити і глушити. Вона перебірлива і любить різноманіття. Тільки смерть є богинею. Вона вибирає собі художника з Ліворно і вирішує скористатися сухотами. А художник їй активно допомагає в роботі, без міри п’є, вдихає етер, курить опій. Або ж вона знаходить собі цього типа зі Смілович, а для входу обирає виразку шлунка. Вперед! Перед нами ще тридцять років часу! Почекаємо на німецьких окупантів. Замовимо катафалк.
Фейковий похорон на державному рівні припав би Моді до вподоби. Сутін приїхав би надто пізно. Той інший взагалі не з’явиться на його, Сутіна, таємне заховання. У цього то вже точно не буде похорону на державному рівні.
Але що з його маленькою мадонною? Він познайомився з нею в академії Колароссі на вулиці Ґран Шаум’єр, вона була студенткою. То було весною 1917 року, на костюмованому балі. Їй дев’ятнадцять. М’які риси обличчя, широкий рот і ніс, невелика візантійська ікона, виразні кольору незабудок мигдалеподібні очі. Дві коси, ліворуч і праворуч, з мідним відливом, закручені мушлями на вухах. Восково-бліде обличчя, контрастом до темних кіс. Кобальтово-синя сукня, смарагдово-зелена пов’язка на чолі.
Моді здавалося, що вона зійшла в нетрища його життя просто з полотен великих італійців. Він снив нею чотириста років. Після пекла з непередбачуваною, екстравагантною Беатріс Гастінґс він шукає інших жінок, відданих, тихих, лагідних, терпеливих, які не влаштовуватимуть повсякчас скандалів. Струнка рухома статуя з неймовірно печальним поглядом. Вона не сміється, часом видається, що вона спить, відсутня, боязка, не тутешня.
Вона нагадує оту дівчинку з «Дитинства» Рембо, Моді втиснув Хаїмові збірку «Осяяння». Бери, мусиш врешті-решт прочитати це. Прочитай «Дитинство», прочитай Enfance. Вона — то дівчинка з помаранчевими губами, яку Рембо побачив на узліссі. Він згадує про це тепер, у катафалку, тримаючи долоню біля вуха і вслухаючись згадує. Її коліна у світлому нестримному потоці, який полився з лугу. На узліссі, так, сон-трави дзвенять, вибухають, засліплюють. І її нагота в затінку, її перетинають й одягають веселки, квітковий світ, море. Так, вона — то дівчинка з помаранчевими губами, яку Рембо побачив на узліссі. Вона — маленька покійниця за трояндовими кущами.
Жанна, маленька мадонна, невідступно ходить за своїм принцом Моді, тягне його, п’яного, додому. Її батьки в розпачі, намагаються не втручатись, одначе брат не стримує скаженої люті, що його тендітна сестричка потрапила в лапи цього бабія. Одного дня вона просто зникає, не залишивши жодного повідомлення, покидає сім’ю і починає жити разом з ним. З цим сухотником, наркоманом, ще й до того ж іноземцем, євреєм, який утік з Італії. Його лагідна Жанна і слухати не хоче ні про кого іншого.
Родина не знає, куди зникла Жанна. Уже в липні 1917 року вона живе з ним у приміщенні в формі літери L на піддашші на вулиці Ґранд Шом’єр. Ліжко, комод, довга кишка майстерні. Збо сподівається, що життя Моді унормується, втихомириться. Але Моді не може припинити своїх напівпритомних ексцесів, руйнівних спалахів гніву. Влітку металеві конструкції і просмолений дах розжарюються, узимку бракне вугілля, щоб обігріти цю крижану обитель. У листопаді 1918 року Жанна народжує дівчинку, Джованну. Жанна прагне вийти заміж за Моді, він ненавидить її за це, не хоче зв’язувати собі руки путами шлюбу. Рука має бути вільна, рука має малювати, розумієш. Вона відмовляється від усього, від себе самої, тільки щоб він залишився. Вона позує йому, витирає його блювотиння, боготворить Моді з німою відданістю. Вона ревниво стежить за його натурницями. На його картинах з’являється вродлива шведка Тора Клінковстрьом. Або та ж Люня Чеховська, чоловіка якої Казимира він повністю ігнорує. Її він кохає влітку 1919, Жанна залишається з дитиною в Ніцці. Для Моді завжди важливо бути зі своїм трофеєм наодинці. Вона чекає.
Він розкладається живцем, проте мисливський інстинкт не підводить його й тепер. Легше було порятуватися від іспанки. У нього випадають зуби, його все глибше затягає чорний вир. Останнє відчайдушне збудження від малювання, збудження, яке має перестрибнути й на натурницю, останній стрибок, останнє злягання. Він відчуває себе живим, тільки коли п’є або малює, і те, і те бажано одночасно. Він знає, що вмирання розпочалося. Проте коли? Кілька хвилин тому, кілька років?
Він живий, хоча вже двічі був мертвим. Він відтерміновано воскрес. Коли йому було шістнадцять, всі вже махнули рукою на хлопця, в якого почалися сухоти. Немає нікого, хто б так довго жив із сухотами. Ще 1900 року лікарі перестали його рятувати. Він — не жилець. А цей святий п’яниця, який відхаркує кров’ю, живе ще два десятки років. Ах, Альбере Кальметте, ах Камілю Ґерене, БЦЖ, рятівна протитуберкульозна вакцина з'явиться наступного після його смерті року, запізнілі рятівні кораблі!
У його галюцинаціях мріє корабель, що відвезе його в прекрасну країну. Він постійно переплутує її з Італією, де на нього чекає мама й одужання, на яке сподівались без надії. Тепер — тільки назад, попереду немає жодного одужання. Його рот піниться, його крики і прокльони рвуть полотно, що залишилося.
А Жанна тихо зачаюється і спостерігає. Як кішка, якій з кутиків очей видно все, що стосується її єдиного. Моді кашляє кров’ю і п’є, щоб затамувати біль. Його сухоти прогресують завдяки гірким настоянкам. Все, що потрапляє до рук. Її підбадьорюють голод і холод. А він видихає до Збо:
Хіба не чудово було б, якби ми могли споглядати власні трупи? Залишаю це болото позад себе. Я знаю
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остання подорож Сутіна», після закриття браузера.