Читати книгу - "Блокбастер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Припиніть обоє! Хіба ви не цього хотіли?
– Я хочу просто якомога швидше повернутися додому, – відповів я.
– І я також. І щоб війна швидше закінчилася, – додав Черкез.
– А мені начхати, закінчиться війна зі мною чи без. Я просто хочу додому.
Цероваць здивовано на мене подивився – уперше чув, щоб я скаржився.
– Тебе сьогодні згадували у штабі. Я запропонував тебе на посаду командира розвідників.
Я нічого не сказав. Думаю, Церо в ту мить зрозумів, що після стількох місяців війни я вже провів лінію і вирішив – із мене досить. Схоже, він не міг змиритися з цим фактом. Відходячи, проказав ще раз:
– Поснідай і відпочинь. І зніми той нацистський знак, – він показав пальцем на каску, що я її тримав у руці.
Черкез ледь утримався, щоб не розреготатися.
– Нацистський? Який там… Якого…
Цероваць закінчив:
– Приїхали європейські спостерігачі. З ними телевізійники і представник президента республіки. Наказано залишити тільки офіційні знаки розрізнення. Тому не варто, щоб тебе побачили з цим.
Черкез несподівано зробився серйозним. Схоже, починалися його звичайні бешкети. На мить мені здалося, що десь поряд стоїть Швидкий, ось-ось він приєднається до друга, і тоді почнеться справжній дур.
– А хіба сам батько нації не приїде? – поцікавився Черкез.
Цероваць кинув погляд у бік штабу.
– Черкезе, тихіше.
– А я от не знаю, як узагалі стають батьками нації, – закотив я очі.
– Та мабуть треба переспати з матір’ю нації, – знизав плечима Черкез.
Замполіт знову йшов повз і знову почув нашу розмову. Коли він глянув на нас, на його обличчі читалася відраза. Разом з тим він ще й несхвально подивився на Церовця. Вочевидь, цим поглядом він закидав командирові нестачу авторитету, яким той мав би скористатися, щоб змусити нас затнутися. Не витримавши, він підійшов до Черкеза, – але не так щоб дуже близько.
– Як ти смієш? Глумишся з верховного головнокомандувача?
– Поки я тут ризикую життям, я глумитимуся з кого хочу, Товаришу Замполіте!
Замполіт почервонів і просичав:
– То для тебе взагалі немає нічого святого?
Черкез втратив самовладання. Він ухопив Замполіта за комір і притиснув до стіни. Очі його звузилися і потемніли. Його охопила лють. Він важко дихав і хрипко кричав:
– Та один мій зад святіший за весь Єрусалим! І ти відчепишся від мене – відсьогодні й на весь той час, поки бачитимеш у цих коридорах! І чеши звідси у свій штаб! Пиши звіти, збирай бали на медальку, домовляйся про чергове звання, висилай гроші синові в Італію і смикай за всі ниточки, щоб міністерство оборони не подовжило тобі строк служби! Бережи свої святині й думай про пенсію, а війну залиш нам – тим, у кого немає нічого святого!
Замполіт вирвався з Черкезових рук і спробував утекти, ковзаючи спиною по стінці. Відбігши за кілька кроків, він вигукнув:
– Ти за це відповіси!
Черкез сіпнувся за ним, але Цероваць перехопив його й звалив на підлогу. Я чув, як Церо намагається його заспокоїти:
– Стримуйся, Черкезе. Розумний царює, запам’ятай! Розумний царює!
Я підійшов до Замполіта й шепнув йому:
– Знаєте, чого нас найперше навчили, коли ми прийшли в частину? Як без великих зусиль убити людину.
Товариш Замполіт вражено дивився на мене.
– Береш звичайну пластикову запальничку, заштовхуєш її глибоко в глушник автомобіля. Коли машина рушить, глушник нагріється, пластик розплавиться і газ вийде. Ви ж розумієте, що може наробити цей газ у розжареній трубі? Вибухає все, аж до мотора. Бум-м-м! Шановний, навколо вас відбувається дещо таке, про що ви навіть не маєте уяви. Тож краще дбайте про свою роботу і тримайтеся свого інкубатора.
Замполіт без жодного слова пішов.
Церо з Черкезом все ще борюкалися на долівці.
КватерникНезабаром після сніданку я трусився у джипі з Кватерником і його водієм. Ми їхали звивистою дорогою до колишнього готелю на вершині гори, де зараз розташувався штаб однієї з бригад. Зустріч організувало міністерство оборони, сюди прибули комбриги нашої і сусідніх оперативних зон. Після кількох годин боротьби з крутими віражами ми нарешті прибули у готель. Командири одразу пішли на нараду, а ми з водієм приєдналися до інших супроводників.
Випили разом кави в кафе у холі готелю, оглянули зброю, коментуючи, у кого яке озброєння використовують і який стан на фронті. Коли трохи обзнайомилися і розслабилися, почалися оповідки про пригоди на службі. Судячи з них, тут зібралися найталановитіші оповідачі воєнних легенд – залишалося тільки затамувати подих і слухати всі ці побрехеньки про незліченні подвиги присутніх. Можливо, за інших обставин я б і в половину цих історій не повірив, якби час від часу не був свідком й учасником деяких воістину дивовижних ситуацій.
Наслухалися ми там багато всього. Були історії кумедні, де солдати розстріляли переляканих корів, які поночі приперлися аж до охоронної зони, а були й сумні – про те, як на блок-посту вночі бійці запанікували й застрелили цивільного, який велосипедом повертався додому. Найцікавіші були оповідки про всяких диваків, яких у кожному підрозділі хоч один, а є. Я розповів, як Черкез випробовував бронежилет із тих, що нам позичило МВС. Замість повісити його на дерево чи стінку, він нап’яв броник на себе. У руку взяв «Скорпіон»[21], повернув стволом до себе й вистрелив сам собі в груди коротку чергу. Його відкинуло на метр назад. А торс ще кілька тижнів синів від гематом. Регіт перемежовувався здивованими вигуками.
З’ясувалося між іншим, що не лише в нашій частині був брак людей. Один з моїх однолітків розповів, що й у них замало особового складу, а крім цього ще й форми майже нема, і озброєння слабеньке. Їм доводилося використовували зброю, викрадену зі старих військових складів – мало не музейні експонати часів останньої війни. Дивитися на його вицвілу уніформу з новим білим ременем було справді смішно.
– Так, цей пояс дав мені один з поліції у місті. Ви тільки послухайте…
Якось до них у штаб приїхав старший начальник поліції оперативної зони. Його супроводжувало двоє охоронців. Видатні, прямо скажемо. Обоє під два метри, новенька припасована форма, білі пояси, нова зброя, нові наглянсовані черевики й берети. Вони стояли біля дверей штабу, чекаючи, поки їхній начальник поговорить з комбригом. Поліцейські з бригади зібралися біля цих двох, розглядаючи їх, ніби прибульців з якоїсь невідомої планети. Вони ж поважно походжали коридором, намагаючись справити якнайсильніше враження. Але випустили з ока той факт, що були
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Блокбастер», після закриття браузера.