Читати книгу - "Джовані Трапатоні"

Манчіні увесь час шантажує його тим, що видасть інквізиції, якщо не отримуватиме від нього потрійну кількість ґудзиків щодня! А як же він їх назбирає, коли весь час має переховуватись? Тож Джовані вирішив тікати. І мене вмовив тікати разом з ним… Пообіцяв, що за мене, як за друга, завжди буде збирати всі ґудзики. Казав, що знає, де треба шукати Справжній Ґудзик… І що коли ми знайдемо цей ґудзик, то ДДТ із вдячності призначить нас князями. Весь час базікав, що якщо ДДТ живе у Львові, значить, і ґудзика загублено саме тут… Я й піддався на його вмовляння. А тепер не знаю, як звести кінці з кінцями. У мене за викупом страшна заборгованість. Луці, звичайно, легше, у нього закохалась Мальва — донька місцевого воронового князя… Вона навіть виклопотала йому дві відзначки від завканцелярії та почесний значок! Мальва, користуючись зв’язками, робить для нього неможливе! Вона за хабар купила йому справжній паспорт! І тепер він уже не Лука нікчемний, а Джовані Трапатоні — інтелектуальний емігрант! А хіба це справедливо, що він тепер має документальний папірець, а я, як боржник, увесь час ховаюсь?! До того ж, ім’я Джовані Трапатоні вигадав я. Саме я знайшов у передмісті Рима віллу, на який жив розкішний дядько у білому костюмі. Саме цього блискучого сеньйора звали Джовані Трапатоні. У нього був найрозкішніший гардероб у Римі. А ґудзики?! Які ґудзики він мав на сорочках! Просто блиск! Тільки у містера Джовані Трапатоні я крав такі перли! Діамантові, смарагдові, рубінові ґудзики — це просто казка… Саме я показав Луці віллу цього сеньйора та його чарівний гардероб. А він, невдячний, обдурив мене і перший почав у Львові називати себе Джовані Трапатоні. То, звичайно, Мальва одразу звернула увагу на Джовані Трапатоні, а не на мене. Назвись я перший Трапатоні, і вона би закохалася у мене…

— Стривайте, шановний… — роздратовано перебила його палку промову баба Ганя. — Щось я не збагну… Ви казали на початку про якийсь підступний план Джовані. Але зараз я бачу тільки вашу заздрість — більш нічого.

— Як це так, нічого? — розгубився облізлий ворон. — Я ж вам щойно прокаркав усю правду, як на сповіді. Джовані насправді не Джовані, а Лука нікчемний! Він вас дурить, невже ви цього не розумієте?! Ви купите усі ґудзики, він викупить Маріам і разом з нею утече!

— Ну, втече… — погодилась із ним Лада. — Ну, то що? Що ж у цьому поганого?

— Як це, що? — зовсім спантеличено перепитав він. — А Мальва? Він же одразу її кине!

— А вони хіба одружені, шановний? — посміхнувшись запитала баба Ганя.

— Звичайно ж, ні! — емоційно вигукнув облізлий ворон. — Як можна? Лука — бідняк… Він порожнє місце! Батьки не дозволять Мальві вийти заміж за нікчему!

— Слухайте, шановний… — стомлено мовила баба Ганя. — То вже не наша справа. Повірте моєму досвіду, закохані самі у всьому розберуться. Вирішать тікати, долі кращої шукати — то нехай шукають. То їх священне право…

— А я? — заплакавши, прошепотів облізлий. — А як же я?

— Ах ось у чому справа! — зметикувала Лада. — То ж ти так і кажи, що дбаєш за самого себе… Боїшся, що Джовані вже не буде збирати за тебе ґудзики?

— Ні-ні… — захитав головою облізлий ворон. — Я не боюся… Просто це нечесно. Лука все видурив у мене… Ім’я моє забрав собі. Мальву закохав у себе. Геть усе в мене вкрав…

— Бачиш, онученько, — звернулася до Лади баба Ганя, — в них усе, як у людей. Підступність, заздрість, зрада…

— Ну, та гаразд… Зрештою, мені вже час летіти, — ворон перелякано подивився на те, як баба Ганя взяла руки в боки. — Панно Ладо, ви обіцяли мені те, що у вашому гаманці. То я вирішив вам нагадати, аби ви не забули…

— Я не дам тобі жодної копійки, — спокійно вимовила Лада. — Усі твої вчинки, Бравісимо, мерзенні. Ти зрадив друга, а це — підло.

— Але ж ви дали чесне слово, — зніяковіло промовив Тоні.

— Я забираю назад своє слово, — стримано відповіла вона.

— Ні-ні, внученько, віддай йому ті гроші, — втрутилась у розмову баба Ганя. — Він ще молодий і не розуміє, що гроші, зароблені на зраді, ніколи користі не принесуть. Тож як хоче, то нехай бере. — І вона, узявши в Лади гаманець, простягнула його облізлому ворону. — На, бери… Але запам’ятай, нечесні гроші не принесуть тобі щастя.

Тоні Брависімо нерішуче підійшов до простягнутого гаманця та знервовано витягнув його з рук баби Гані. Сховавши гаманець під крилом, він незграбно заліз під сусідній столик. І буквально за мить уже виліз із протилежного боку, біля привідчиненого вікна. Стрибнувши на підвіконня, він озирнувся й ображено прошепотів: «Це ви, багатії, тільки й думаєте про щастя… А нам, бідним, не до ваших примх. Ми думаємо не про щастя, а про те, як вижити».

Він прослизнув у вікно надвір та, збивши з підвіконня сича-пугача, який їх підслуховував, миттєво зник.

Пугач дивом устиг кігтем вчепитися за краєчок підвіконня, аби не гепнутись на бруківку. Перелякано кліпаючи очима, він знову видряпався на підвіконня та обережно зазирнув до кав’ярні.

Баба Ганя стомлено зітхнула.

— Може, він по-своєму правий, — мовила Лада.

— Внученько, повір мені, Горан та Бо Ши аж ніяк не багатші за цього Бравісимо. Гроші ніколи не визначають долі. На жаль, багатьом здається, що саме у грошах уся справа. Але, якщо придивитися уважно, то стане зрозуміло, що це не так. Зрада — справді, найлегший шлях до збагачення. Але за таким збагаченням непомітно ховається смерть.

— А чому тоді це не стосується того ж імператора ДДТ? Адже, наскільки я зрозуміла, у нього все