Читати книгу - "Джовані Трапатоні"

— А чому ти думаєш, що його це не обходить? Хіба тобі відомо, чим закінчиться вся ця казка?

— Ну, я не знаю… Єдине, мені здається, що ти занадто вже недооцінюєш усю цю злу казку. Можливо, не варто так легковажно ставитися до всього.

— Та хіба я легковажна? — здивувалась баба Ганя. — Чесно кажучи, коли Джовані розповідав про цього ДДТ та його потужні чари, у мене мурашки бігали по шкірі.

— Просто ти постійно жартувала… Я й подумала, що ти ставишся до цього, як до гри.

— Стривай, а ти як хотіла? Аби я всім цим воронам зізнавалась, що в мене від страху вже повнісінькі штани?

— Та ні, — аж засміялася з її красномовних пояснень Лада.

Саме зараз баба Ганя помітила, що до зали зайшов красивий чорнявий парубок. Гарно, навіть блискуче вдягнутий, він одразу привертав до себе увагу. На його ногах аж блищали чорні лаковані туфлі на підборах. Ідеально зшитий чорний костюм вдало підкреслював його красиву статуру. А чорний метелик та чорні рукавички чудово завершували стиль справжнього джентльмена. Він уважно огледів зал. І, побачивши за крайнім столиком у куточку Ладу та її бабцю, впевнено рушив до них.

— Доброго дня, — ввічливо привітався незнайомець. — Перепрошую за клопіт, але з вами хоче поговорити одна особа, яка зараз, на жаль, не може бути тут особисто. Вона просила передати вам, що мова йде про вашу безпеку та життя.

— Шановний, вельми дякую за запрошення, — мило усміхнувшись, відповіла баба Ганя. — Але мені здається, ви нас із кимсь сплутали.

— Ні-ні, шановна пані Ганно, я не помилився, — вклонившись, мовив стрункий незнайомець.

— Ну, якщо вже вам відомо, що я пані Ганна, — вже серйозно відказала баба Ганя, — то, може, таки й не помилились.

— Мене просили, — ще нижче нахилившись, прошепотів незнайомець, — особливо наголосити на тому, що мова йде про життя. Про ваше життя та життя вашої онуки.

— Хочете кави? — розмірковуючи про щось, запитала в незнайомця баба Ганя.

— Дякую, але, на жаль, у нас обмаль часу.

— Ну добре-добре, ми вже згодні, — втрутилась у розмову Лада. — Кажіть, що треба робити?

— Унизу, біля дверей кав’ярні, на вас чекає лімузин. Зненацька, ніби щось пригадавши, баба Ганя зашепотіла онуці в саме вушко:

— Це може бути небезпечно… Це може бути пов’язано з твоїм татом…

— Hi-ні-ні, люб’язності — це не його метод. У тата завжди все значно простіше. Під’їжджає машина, тебе хапають, заштовхують усередину, везуть в аеропорт, силоміць заносять у літак і все… Ніяких тобі усі-пусі… А ось це, — кивнула вона в бік стрункого незнайомця, — це стовідсотково не його методи.

— Ну, то добре… — вже спокійно підсумувала баба Ганя та одразу посміхнулась гарному незнайомцю. — Шановний, ну, то де ваш лімузин?

Пугач, сидячи на підвіконні третього поверху кав’ярні, уважно витріщав свої булькаті очі, аби розгледіти, що відбувається біля входу. Помітивши, що Лада з бабцею виходять із «Гасової лямпи», він заплющив очі, щось буркнув собі під ніс та стрибнув із підвіконня головою вниз. Прямо в повітрі пугач перетворився на маленьку тріску, яка приземлилася точнісінько на Ладину плетену шапочку.

На жаль, ані бабця, ані Лада цього не помітили. Вони лишень відзначили, що незнайомець казав правду. Біля самісіньких дверей кав’ярні «Гасова лямпа» був припаркований чорний лімузин. Усі його вікна відблискували дзеркальною чорною поверхнею. І якби хтось намагався зазирнути всередину, то, крім свого відображення, нічого не побачив би.

Незнайомець чемно відчинив задні двері та ледь помітним помахом долоні запросив сідати до машини.

— Дякую, — невдоволено буркнула баба Ганя, помітивши, що її дзеркальне відображення на голові має не вельми охайну зачіску. — Час іти до перукаря, — порадила вона сама собі та першою полізла до авта.

Незнайомець обережно причинив за Ладою двері та швиденько сів на місце водія.

Лімузин одразу рушив і хутко помчав вузенькими вуличками Львова. Баба Ганя та Лада ошелешено дивились на ворону, що мовчки сиділа навпроти них, на протилежному сидінні лімузина. Масивне коралове намисто, яке прикрашало її груди, недвозначно підкреслювало, що перед ними саме ворона, а не ворон. Вона напружено мовчала та уважно розглядала своїми чорними оченятами гостей.

— Напевно, ви саме та особа, яка не мала змоги одразу відрекомендуватись особисто? — ледь стримуючи посмішку, запитала у серйозної ворони баба Ганя.

— Так, це я, — владно мовила ворона.

І знову запала тиша.

— Ви нас покликали, аби помовчати? — здивовано посміхнувшись, запитала Лада.

— Слухайте, шановна, — втрутилася бабця, звернувшись до мовчазної ворони. — Ви добре почуваєтесь? Вас не вкачало? Може, вас таки нудить? То ви не соромтеся — кажіть.

— Так, мене нудить, — ледь відкриваючи дзьоба, відповіла ворона. — Мене нудить тоді, коли хтось пхає свого дзьоба у чужі справи.

— Перепрошую, то це серйозні симптоми, — ввічливо мовила баба Ганя. — Не можна так недбало ставитись до власного здоров’я. Ви зарядку робите щоранку? Чи абияк?

— Я не роблю зарядку взагалі, — ледве стримуючи гнів, прошепотіла зла ворона.

— О, будь ласка! Ось і результат! — плеснувши в долоні, вигукнула баба Ганя. — А