Читати книгу - "Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Добре-добре! Я вийду у двір! Адреса? Соф’, яка ваша адреса? Тимур хо’ провести мене до автобуса!
Софійка назвала адресу і — самій було дивно — уже щиро втішалася тим, що леськівчанка, здається, розжилась на хорошого приятеля. А заодно, раз уже скасовується її власний похід на автовокзал, підступить нарешті до розмови з батьками, якої чекає мало не від початку морської подорожі.
— Мамо, тату, як ви дивитесь на те… Наша Олена Гаврилівна хоче безкоштовно подарувати… Словом, чому б нам не завести вдома тушканчика? — випалила, щойно за Вітою зачинилися двері.
Спершу була німа сцена, потім пішли багатослівні розпитування, з якої це, мовляв, речі Олена Гаврилівна проявляє таку нечувану щедрість, і до чого тут їхня, Щербанівська, й без того багатодітна (недавно у них квартирували всі три Сашкові сестри) й навіть багатокігна (бо Чорнобілка на рибі вже стала ширша, як довша), родина.
І марно Софійка переконувала, що на цілу зиму тушканчик впадає у сплячку, а отже, економляться харчі й душевні затрати, — мамин присуд був категоричний:
— Бачу в ньому лише один плюс: він може стати харчем для Чорнобілки!
— Та Олена Гаврилівна казала, що він сам завбільшки як кицька!
— Тоді він поживиться кицькою! Словом, приймемо того твого звіра лише в тому разі, якщо хтось когось з’їсть!
І це каже вчителька, людина, що колись примушувала тата вивозити за місто, аби не вбивати, пійманих у пастку мишей!
З горя потелефонувала про свій несподіваний приїзд, себто приліт, і Сашкові.
— Виїжджаю найближчим автобусом! — радісно випалив хлоп’як.
Поки допетрала своєю невиспаною головою, звідки і з якого дива Сашко має їхати, а не йти, той уже стояв на порозі. Засмаглий, аж чорний, тільки зуби та очі світяться! Лише тиждень не бачились, а ніби змужнів, повищав і, ніде правди діти, дуже покращав. А як захоплено витріщався на Софійчину засмагу (очі в нього завжди широко розплющені, не те що в Андрія — завжди примружені)! Софійка аж зашарілась.
— Це тобі, — вже традиційно простягнув із-за спини букета, цього разу — садових тигрових лілій (Софійка, правда, більше полюбляє білі), — саме у Матвіївні зацвіли!
Виявляється, у Фадійчуковому житті відбулись неабиякі зміни. Він покинув свого шефа, а отже, й роботу в нього. Бо той обманув підопічних: запевнивши, що відмовився від будинку, який раніше був більшовицькою тюрмою і в стіні якого знайшли замурованого скелета, насправді будівництво там відновив. Творити на трагічному місці щось торгово-розважальне Сашко не схотів — і шеф показав йому на двері.
— Це сталося ще до того, як ти збиралась на море, але не хотів захмарювати твоєї поїздки! Доведеться тимчасово пожити в Матвіївці у мами, — ніяково розвів руками. — Вони з бабою Ксенею там самі з городами не вправляються, то хоч поможу!
Як не ремонти, то городи, аби лиш без діла не сидіти!
— Та й знаєш, там дуже гарно! Куди не глянь — як не ліс, то поле, і липа цвіте-пахне! А ввечері — зірки, пахнота, і тиша кругом, тільки жаби й солов`ї! Сядеш собі за книжкою, читаєш-читаєш, і все воно, знаєш, у голову так і йде, це не те, що тут було! До речі, ось привіз твоєму татові прочитані, нових попрошу!
Ого, що зміни, то зміни!
— І сестри там прижились-прикипіли, їх місцеві учительки з першого вересня вже й до школи запрошують: у них у другому класі було шестеро, а з ними — аж дев’ять!
— А скільки з тобою разом буде у їхньому восьмому «В»?
— У них немає «Ве», у восьмому десять душ! І я туди поки що не збираюсь, ціле літо попереду — щось придумаю!
— А скільки дівчат серед тих десяти душ? — вела своєї Софійка.
— Дівчат? До чого тут дівчата? Навіть кицька наша Ромашка — і та повеселішала! Гіацюків-мишей не вспіває у двір тягати: на всій вулиці, мабуть, переловила!
Оце-то так! Ради тієї Матвіївни, Ромашки й городів її, Софійку, готовий кинути! Чого-чого, а такого егоїзму від Сашка не чекала!
— Але до тебе я завжди буду готовий приїхати, скільки там тої трясучки шосейною!
36. Камінчики й кулончикиСофійка ж нарозказувала Сашкові про галерею Айвазовського, про Грінівський музей-корабель, про неземні (бо ж морські!) й космічні-меганомні краєвиди. Особливо щедро скаржилась на краєвиди сміттєві, розказала, як вони з Вітою, Лесею і Дмитром намагались хоч трохи поприбирати. Сашко слухав, замислено підперши голову руками.
— Знаєш, після того, що почув од тебе, що бачив у наших вишнопільських ярах сам… Я зрозумів: у майбутньому я побудую, крім сітки ресторанів…
— Сітки ресторанів? Ні, ти таки точно пінгвін, тобто, на мові Кулаківського, дуже самовпевнена людина! — вдавано сердито штовхнула його в плече.
— Чого ж пінгвін? — мовби захищаючись, він ухопив дівчинку за
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія», після закриття браузера.