BooksUkraine.com » Детективи » Наступна станція - смерть 📚 - Українською

Читати книгу - "Наступна станція - смерть"

211
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Наступна станція - смерть" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 61
Перейти на сторінку:

- Ми його НЕГАЙНО забираємо! А з вами я не прощаюсь - готуйтеся. Ми не дозволимо розпускати руки!

Мене таке зло взяло, що я навіть не заперечив. Махнув рукою, мовляв, беріть оце лайно, ми не збідніємо. Вперше, чи що? Підписав папери без коментарів, випросив відгул, заліз у ванну, напився кави… і там таки у ванні заснув.

Точніше, спочатку я поцікавився, звідки така дивовижна оперативність у нашої прокурорської служби. На затримання баришня з нами не виїздила і взагалі не мала досі ніякого відношення до цієї кримінальної справи.

Якщо чесно, то я не просто поцікавився, а увірвався в кабінет до Старого і загорлав з порогу:

- Товаришу підполковник, яке це «б», а також «г», «д», «ж», «з», «м» і, звісно, «йо» нас прокурорським здає?

- Стосовно «з» - це ти що маєш на увазі? А, зрозумів, наш замполіт. Саме той.

- А це як у нього вийшло?

- Доки ви «партизана» з пляжу в Управу везли, він сів на телефон і розтеревенив, куди тільки встиг, що особливо небезпечний злочинець, який загрожував життю першого секретаря ЦК компартії республіки, заарештований.

- І звісно ж, завдяки замполіту, як представнику партії в правоохоронних органах. Ну, зараза!… Ні, не зараза. Гірше! Інфекція. Бубонна чума!

- Що ти хочеш, Олексо! Прокуратура спрацювала за принципом «хапай мішки, вокзал відходить!»

- Ще й погрожують, Іване Борисовичу!

- Хто конкретно?

- Ну, така: губки курячою дупкою, а ноги іксиком.

- А, ця! Олексо, щиро тобі раджу: тримайся від неї якомога далі.

- Та у мене на неї навіть на безлюдному острові…

- Синку, відставити! Інакше матимеш такого іксика на кар’єрі… і не тільки на кар’єрі… Негайно бери відгули і відіспись. А там подивимося. Може, пронесе. Особливо як цій… збентеженій за наші заслуги орден дадуть. Виконуй наказ!

Я так і зробив. Пішов додому, напустив води у ванну, зварив каву, занурився у воду і там-таки виспався. Снилася дурня - але не будемо про це. Відіспався, повернувся на службу. З прокуратури - анішелесь. Ну, я й раденький, що дурненький.


Служба далі покотилася, минув червень, за ним липень, серйозні блатні, як завжди, «на юга» подались. І нам, лягавим, легше дихати стало. Коли раптом - передають через Генерала виклик до прокуратури. Думаю, чого це раптом? Може, вирішили в якості свідка заслухати? Це траплялось, але дуже рідко. Нехарактерно. Бо як про мене згадували, то викликали прямо до суду.


Від автора: коли я переглядаю зараз по телевізору американські детективи, то мимоволі питаю себе - що сказав би Олекса Сирота про обов’язкове американське правило Міранди, котре має виголосити кожен коп в момент арешту підозрюваного. Ну, те, щодо права зберігати мовчання, права на виклик адвоката і попередження, що все, надалі вимовлене заарештованим, може бути обернене проти нього. Господи, які церемонії, яка турбота про права злочинця! За часів Олекси затриманий часто-густо бачив адвоката лише ПІСЛЯ закінчення слідства, коли справу вже передано до суду. І яке там «право мовчати», коли улюбленою фразою всіх радянських слідчих була сентенція: «Твоє мовчання лише обтяжує твою провину». Я розумію, що сьогодні вчинки Олекси Сироти довели б до гикавки не одного експерта з якогось там Європарламенту, чи як його там… Але він жив і працював в такі часи, коли інших варіантів просто не існувало. І змінити ситуацію можна було лише в один спосіб - вийти з гри. Сироту не врятувало і це…


Олекса Сирота:


Куди дінешся - їду на Різницьку. Хороша назва вулиці для такої установи. Заходжу до нового будинку Прокуратури - краса! В коридорах як чимось і пахне, то виключно свіжою фарбою, а не хлоркою, як у нас в Управі. І стелі високі. Дбають про себе люди. Знаходжу потрібний кабінет, стукаю в двері, заходжу… здрастуйте, давно не бачилися! За столом моя знайома захисниця побитих грабіжників, тільки в петличках вже не чотири маленьких зірочки, а одна велика.

- Поздоровляю, - кажу, - з підвищенням.

Не дякує. Лише на стілець показує. Сідайте, мовляв, бо розмова довга буде. І крізь зуби.

- Ту справу, котру ви, капітан… поки що капітан, ледь не завалили, ми закінчили. Якщо вас цікавить, суд уже відбувся, вирок вступив у законну силу.

Ігнорую натяк на «поки що капітан». Мене часом тричі на день обіцяють розжалувати. Прямим текстом, без натяків. Мені не звикати.

- Спасибі за інформацію. І що хлопу відписали? «Вишку» чи п’ятнадцять?

- Жартуєте, Сирота? Яка «вишка», які п’ятнадцять? Суд розглянув усі обставини і дав три роки «хімії».

Колись Старий пожартував, що збити мене з пантелику можна лише з допомогою буфера тепловоза. Але це був якраз той випадок.

- Чекайте, яка «хімія»? Там же два вбивства і збройний грабунок! П’ятнадцять доведених епізодів! Плюс незаконне зберігання зброї. Та ще якої! Армійського карабіна!

- Ви, капітане, здається, остаточно запрацювалися у своїй ментурі. Звідки зброя? І де ви там побачили грабунок? Було

1 ... 40 41 42 ... 61
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наступна станція - смерть», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наступна станція - смерть"