Читати книгу - "Зграя, Лаванда Різ"

- Але татуся виберу я сама! - кидаю з викликом, як можу стримуючи свою лють, так що у мене ось-ось піна з рота піде, і чекаю кивка згоди. Неохоче Ембер все ж таки киває. Після мої двері з гуркотом замикають на ключ.

А тепер потрібно гарненько подумати, все зважити і розробити якийсь  план власного порятунку  із цього кошмарного цирку. Те, що Ембер сказала, що «після всього я можу котитися до свого бети » - говорить про те, що Тіма вони не чіпали, я дуже на це сподіваюся. Навіть уявляти боюся, де він зараз і що з ним коїться. Кидатися у душевні квиління буду після, а поки я прислухаюся. До голосів, до кроків нагорі та біля моїх дверей. З цього шуму визначаю, скільки людей на цій бляшанці, а скільки вульфенів. Відчуваю, як б'ються їхні серця, вони спокійні та впевнені у собі, у своїй перемозі, у своєму світовому, прости господи,  пануванні. ... Ну-ну.

Бездіяльно повалятися мені не дають, видно терміни дійсно  підтискають. Що ж таке твориться з моїм племенем, якщо вони вже до такого скотилися!

До каюти увалюються двоє величезних вульфенів в компанії з Алексом, і мені здається, що я навіть позеленіла при його появі.

- Зараз ми тебе розв'яжемо, - обережно вимовляє Алекс. - Там за дверима, хоча ти і так вже відчула, троє мисливців із зарядженими рушницями, бігти нікуди, кругом вода. Пообіцяй себе добре вести. Це не так складно, Ніки, як здається на перший погляд. Адже ми вже з тобою не раз спілкувалися.

   Посміхаюся своєї самою убивчо-чарівною посмішкою та згідно трушу головою. Знявши з мене ланцюга, громили стають по кутах і мені навіть приємно, що моєї реакції аж настільки побоюються. Я мило ляскаю долонькою поруч із собою:

- Ну, сідай, продовжимо спілкуватися, якщо вже немає іншого виходу.

Підступність жінок альф ніхто ніколи не переплюне, жоден навіть найспритніший навчений досвідом чоловік, нехай навіть і альфа з їхніми  вовчими понтами. Тільки що зображала з себе таку покірну душку, увівши в оману шляхом відключення емоцій, а в наступну секунду мої випущені пазурі вже встромлюються йому у горло, вдало зачепивши артерію. Кров юшить на всі боки, Алекс слабшає, але йому не давали команди битися зі мною:

- Скажена сука, - хрипить він, затискаючи рану. Громили кидаються йому на допомогу і падають, збиті з ніг моїм скипілим гнівом! В ту ж мить  влітає моя бабуся зі зграєю мисливців.

- Цей бовдур кастинг не пройшов! - ричу я. – Серцем не відчула! Подавай наступного! Невже ви вважали цього клоуна гідним батьком свого царя? - нерозумно корчу пики, хоча ще трохи і мене знудить від запаху крові та сцени живодерства, яка тут розігралася.

- Ти будеш покарана! - шипить Ембер, звузивши очі у дві чорні злющі щілини. - Посидиш на порожньому пайку, прив'язана на ланцюгу, і ще раз зважиш свої шанси, ідіотка!

Голодувати не воювати, як то кажуть, але на третій день у мене перед очима вже починають з'являтися різнокольорові зірочки. А тим часом мої вороги пожвавішали та підшукали мені вже наступного «заплідника». Якогось Рудольфа. Йому я відкусила вухо. Швидко та  просто. І у претендента-камікадзе відразу відпало будь-яке бажання, чим би вони його там не заманювали.

Ембер ненавидить мене майже так само як я її. Моє голодування триває, але мене радує той факт, що їх самовпевненість трохи похитнулася. І тоді Ембер відкладає «батіг» та бере «пряник».

Мені звільняють одну руку, виставляють обід з трьох страв і навіть обіцяють дати можливість помитися. І у цієї гадини вистачає совісті підіслати до мене Неша:

- Нікі, - від цих співчутливих нот у його голосі, у мене відразу ж пропадає апетит і одноразова вилка у моїй руці стирається на порох . - Ми не вороги тобі і не бажаємо зла, як же ти не зрозумієш! Ембер, як і я, теж частина твоєї родини, вона любить тебе та дорожить тобою. Ти ж можеш подарувати вульфенам свободу, вони вірять у це послання і обирають життя без тіні ...

- Заткни пельку!!! - на нього я цілком можу нагримати! - Не смій з'являтися мені на очі, зрадник! Не смій відкривати свого рота у мій бік! Я ні за що не пробачу тобі, Неш, я змушу себе забути час, коли ти щось значив для мене. І якщо ти теж віриш у якогось там месію перевертня, то ти закінчений придурок! Іди. ... Назавжди. ... У мене більше немає сім'ї і немає минулого. Ви позбавляєте мене майбутнього, ґвалтуючи мою суть. Чим ви відрізняєтесь від монстрів?

 - Ти тільки скажи і ти більше не будеш нашої полонянкою, - заявилася наступного дня Ембер. - Думаєш, мені приємно тримати тебе на ланцюгу? Дозволь собі подивитися на ситуацію як вульфен і повір, що ми можемо змінити історію нашого народу, незаслужено загнаного та  майже винищеного. Спаси їх, не мене.

- Де наступний? - тільки й запитала я, відводячи похмурий погляд.

Я зробила ставку на свій мізерний шанс удачі з моїм-то щастям. Інтуїція - не завжди надійна, але все ж не остання особливість мого племені. Часто ми тільки на ній і виїжджаємо. Я сподівалася, що наступний, кого вони мені підсунуть - буде не таким поступливим. Свобода вибору у  нашій природі, і вульфенам ох як не до душі, коли наступають на горло нашій волі. Альфи не спаровуються з альфами, і йому має бути так само нестерпно знаходитися поруч зі мною, як і мені. Змусити можна тільки шантажем або підкупом, але не всі ж такі скоти, як Алекс. Я так сподіваюся.

   .... Незважаючи на присутність інших альф на цьому проклятому кориті - я відчула його наближення.