Читати книгу - "Чоловік з бонусом, Тая Стрельцова"

Епілог

Минув рік

Розбита чашка і тарілка за одне миття посуду. Сьогодні вона в ударі… Збираючи осколки, Ліка кепкувала подумки сама над собою. Це ж треба стільки чекати цієї розмови, щоб тепер так нервувати!

Три тижні. Вже три тижні вона живе з цією новиною, яку все ніяк не може озвучити Єгору. Спочатку хотіла отримати підтвердження від лікаря. Потім відкладала розмову, бо у Єгора і так проблем купа. На роботі зміна керівництва, яка може призвести і до втрати посади, бо ж нова метла, як то кажуть, мете по-своєму… І це при тому, що вони почали втілювати мрію (тепер вже їх спільну) і будувати приватний будинок за містом. І що тепер? Двоє дітей, невизначеність з доходом у Єгора і Ліка теж, скоріше за все, випаде з робочого процесу, бо виявилось, що у них буде ще й третя дитина. Так… Як тут сказати Єгору, якщо й сама звикнутись з вагітністю не могла! Дивилась у дзеркало, а там жодних змін. Почувалась теж добре. Але маленьке життя в ній вже росло.

Взагалі, вони не планували. Ліка ж, в принципі, народжувати не збиралась, про що Єгор знав. Вона ще й жартувала, що пощастило зустріти чоловіка з бонусом у вигляді дітей. Ні, не думала, що Єгор буде проти ще однієї дитини, це вже точно. Він хороший батько. Та й, враховуючи його життєву історію… Але в самої голова йшла обертом від думок про те, як має змінитись життя.

Відкладала розмову. Не на часі. Можна ж почекати кілька днів, коли коханий буде не таким втомленим чи напруженим. Але дочекалась до того, що Єгора відправили на два тижні у відрядження. І, судячи з усього, кадрові перестановки таки будуть.

Сумнівалась вже, чи варто й казати йому? Навіть на консультацію до лікаря сходила, обговорити всі варіанти. І після консультації подумала, що зможе… Але варто було в той день забрати з садочка Матвія і Мирона, глянути на них, обійняти, як стало ясно, що нічого вона не зможе і то все якісь дурниці. Як тільки в голову такі думки прийшли?! Вже наступного дня дзвонила лікарю з питаннями про постановку на облік.

Тепер же треба було якось порадувати Єгора. Як тільки повернувся сьогодні з відрядження, так на ньому діти й повисли. Увесь час поряд. Не до розмов, тим більше, таких серйозних. Тож чекала, доки він вкладе малечу спати. І чим далі більше панікувала. Навіть руки тремтіти почали. І от результат — битий посуд.

— Я так розумію, на щастя? — запитав Єгор, зайшовши на кухню.

— Сподіваюсь, — видихнула Ліка, не піднімаючи очей на нього.

— Стомилась?

Єгор став поруч і почав допомагати з осколками.

— Ні, просто так вийшло, — змахнула рукою.

Рештки посуду діставали з мийки мовчки. Викинувши їх у смітник, Ліка знову взялась за посуд.

— Може, не варто сьогодні? — намагаючись зазирнути їй у очі, спитав Єгор, посміхнувшись.

— Не хочу лишати на завтра.

Насправді ж ховалась за цим заняттям. Просто боялась зустрітись з Єгором поглядом. Здавалось, гляне він на неї — відразу зрозуміє, що щось не так, а вона ще ж і слів не підібрала…

— Все добре? — обійняв її зі спини.

— Так, — швидко відповіла.

— Тоді чому ти така дивна? — прошепотів їй на вушко

Ну що вже тут вигадувати? Зітхнула. Вимкнула воду, витерла руки рушником.

— Я маю тобі дещо сказати, — проговорила тихо, але швидко, ніби у крижану воду стрибнула.

— Всі живі? Всі здорові? — повернув її до себе Єгор.

Ліка лише кивнула.

— Тоді все інше можна повідомити не таким трагічним тоном, — посміхнувся.

— Єгор, я тобі таке скажу…

— То вже скажи.

— Я вагітна, — подивилась йому в очі і повідомила, не вірячи навіть, що зробила це.

— Що? — хмикнув. — Ти серйозно? — нахмурив брови.

— Так, вже приблизно сім тижнів.

— Ого! — знов посміхнувся.

— Я не хотіла тобі казати перед від’їздом…

— Ти знала ще тоді? — обурився, але з посмішкою.

— Так, знала, але тобі тоді не до цього було… Купа проблем, поїздка…

— От і розрадила б мене! — розсміявся, міцніше обнімаючи Ліку.

— Ти радий? — запитала, і сама обхопивши Єгора за шию.

— Звісно! Не віриться, неочікувано, але радий, — поцілував кохану. — Сподіваюсь, буде дівчинка.

— Я не засмучусь, якщо хлопчик буде, їх ми, принаймні, знаємо як виховувати, — посміхнулась.

— Не хвилюйся, навчимось і дівчаток виховувати. Та й треба ж комусь, нарешті, народити дівчинку! — підморгнув.

Отут він правий. Як не хотіла її сестра другу дівчинку, а народився хлопчик. І в брата Єгора теж хлопчик. Посміювались, що майже футбольна команда.

— Єгор, — задумалась, — а як же ми з усім впораємось, якщо у тебе виникнуть труднощі на роботі?

— Не хвилюйся, люба, у мене є кілька ідей для того, чим можна займатись паралельно. Все буде добре. Не варто перейматись, — і знову поцілував її.