Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

Са-оір в апартаментах надовго не затримався. Кивнув сухо на моє несміливе «Доброго ранку, пане». Звелів поснідати й чекати, доки вони з братом за мною зайдуть. І відразу ж пройшов повз нас із нагом у сусіднє приміщення. В кімнатах рі-одо, на його кораблі, в тому боці «спортзал-збройова» розташована.

І поки мій другий господар там знаходився, я собі весь мозок зламала, намагаючись зрозуміти, що це щойно було з Чотжаром. Чому це йому моя зачіска так не сподобалася? Тим паче, що я вже заплітала косу вчора. І він мене бачив.

Правда, поки я тоді соромилася і бігала, намагаючись швидше сховатися від поглядів хвостатого, зачіска моя швидко розтріпалася і розплелася назад, нічим не скріплена. Напевно, навіть до спальні не протрималася і на косу не була схожа. Особливо, коли я на рі-одо налетіла.

Чи справа взагалі в пояску від халата? Може, не можна частини одягу використовувати?

Треба спитати. Але ж у кого? Якби тут був рі-одо, я б, може, й ризикнула. А от Са-оіра я... боюся. Рі-одо теж, звісно, але він мені звичніший. І питати в нього теж звичніше.

Ну, не в Чотжара ж. Він взагалі безмовний. Та й не хочеться мені з ним зайвий раз розмовляти.

А я мушу все дізнатися про правила. Як себе вести? Що можна, що не можна… Я ж збиралася. Але не встигла.

І тут на моєму лікті зімкнулася жорстка хватка чиїхось пальців. Здригнувшись від несподіванки, я різко обернулася до Чотжара. І натрапила на похмурий примружений погляд. Не доброзичливий. І не байдужий.

Він мене торкнувся? Сам? Йому… можна?

Попри мій ошелешений погляд, змій потягнув мене до столу. Накритого для однієї персони. І без зайвих делікатностей змусив сісти на диван. Тільки після цього відпустив, відступивши. Показав пальцем на їжу і вичікувально здійняв брови. Ще й у бік тієї кімнати, де Са-оір зник, кивком голови показав.

Як я зрозуміла, мені «порекомендували» негайно виконати наказ господаря щодо сніданку.

Незабаром до кімнати грізною махиною повернувся Са-оір, тепер одягнений чи то у збрую, чи то бронекостюм. Матово-чорний, такий що зробив високу плечисту фігуру господаря ще більш потужною та моторошною.

Мазнувши по мені прискіпливим поглядом і переконавшись, що я роблю те, що він звелів, Са-оір звернув усю свою увагу на застиглого поряд зі мною Чотжара.

– Ми не хочемо її демонструвати поки що. Подбай про належне вбрання. І після прибуття не зводь очей, навіть коли ми поруч. Не вбережеш, не помилую. Відкат від недотриманої присяги тобі здасться благом, якщо викличеш мій гнів. Брат із поки що незрозумілих мені причин зробив тобі величезну честь, дозволивши берегти гарант нашого правління. Сподіваюся, ти виправдаєш виявлену до тебе довіру, на-агаре.

У відповідь змієхвостий мовчки вклонився. Урочисто та похмуро. Всім своїм виглядом демонструючи готовність виправдовувати цю саму довіру.

Я ж слухала і дуже намагалася не впадати в паніку від усіх цих натяків. І не думати про те, що буде зі мною, якщо мене не вбережуть.

Відійшли на задній план думки про зачіску. І всі питання щодо правил. Це все, звичайно, важливо, але якось другорядно.

В мені залишилася одна тривога. Що давить і заважає дихати. Викликає страх та погані передчуття.

Віддавши ще кілька розпоряджень Чотжару, Са-оір пішов, навіть не подивившись у мій бік. І знову залишивши з нагом наодинці.

І повисла тяжка напружена тиша.

Не знаю, як змусила себе поїсти й жодного разу не вдавилася.

Я досі гадки не мала, чого чекати від хвостатого. І не могла забути те, що пережила вчора з його милості. Майнула навіть думка, чи не покарав рі-одо насправді мене.

Чи... може, просто скористався нагодою, щоби приставити до мене цілодобового наглядача, пов'язаного присягою?

Скоріше, друге.

А-атон згадував учора, що безмовний йому життя врятував. Напевно, він не просто слуга, а ще й охоронець. Тепер мій. От тільки радіти тут точно нема чого. Охоронці не потрібні тим, кому нічого не загрожує.

Доведеться терпіти Чотжара поруч. Але довіряти? Нізащо…

Довіряти я взагалі нікому не можу.

Можу покладатися лише на розрахунок своїх господарів. На їхню зацікавленість у мені. На те, що свій гарант вони будуть берегти. Хоча звідки мені знати, наскільки я їм потрібна? Може мене можна будь-якої миті замінити іншою жінкою?

Ну не одна ж я зневірена в цьому всесвіті ...

Надто багато всього мені й досі незрозуміло.

Після сніданку Чотжар все прибрав. І мовчки залишив одну.

Не ризикуючи йти роззиратися на новому місці, я пішла до спальні. А там залізла зі змерзлими ногами в дивну м'яку закорюку, яку визначила як крісло, і почала чекати.

Здається, до прибуття на місце залишилося не так багато часу.

Скоро багато що вирішиться.

***

Довго чекати не довелося.

Незабаром повернувся Чотжар. І почав готувати мене до прибуття, як і наказав Са-Оір.

Належним одягом виявилося щось, що нагадало мені плащ з глибоким капюшоном. Таким що застібається від самого горла спереду. Теж чорний.

Тяжкі складки цієї шати надійно приховали мою фігуру від будь-яких можливих цікавих поглядів. І ніби цього мало, Чотжар напнув мені на голову ще й дивний головний убір, що повністю сховав волосся. І маску зі сріблястого м'якого матеріалу, на дотик трохи схожого на силікон. З прорізами для очей, прихованими за дзеркальним склом. А зверху ще й капюшон. Глибокий.

Вийшло специфічно. Так мене точно ніхто не роздивиться.

А ще дуже незвично, з урахуванням того, як часто мені доводилося останнім часом ходити голою.

Та й дивно відчувалося це вбрання. Особливо маска. Мені навіть здалося, що від неї фонувало якоюсь напругою. І до шкіри вона дуже щільно прилягла. Як влита.

А ще мені нарешті видали взуття. Такі собі чоботи-панчохи. М'які, еластичні та досить зручні. З гнучкою, неслизькою підошвою.

Мабуть, безмовний якось дав знати моїм господарям, що я готова до виходу. Або просто настільки точно розрахував час. Тому що варто було мені закінчити одягатися, як вони обоє з'явилися. І обидва в цих моторошних бронекостюмах. Тільки, якщо Са-оір у чорному, то А-атон несподівано у білому. Як два антиподи.