Читати книгу - "Мій особистий демон, Валерія Дражинська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я не пам'ятаю, як опинилася в цій залізній коробці. Свідомість ніби абстрагувалася від того, що відбувається. Туман у голові не бажав проходити. Але полежавши на бетонній підлозі з півгодини, до мене почали доходити очевидні речі. Дрого мав незвичний вигляд. Був молодшим, чи що?! Якщо таке можливо! І найголовніше не було шраму на лівій брові, який я обожнювала цілувати. Розуміння цього прийшло ніби між іншим, не вибудовуючись поки що в жоден логічний ланцюжок. Мізки ще не міркували, а просто відзначали очевидні деталі. Складалося враження, що він мене взагалі не впізнав. Невже в нього є брат близнюк? Маячня! Це точно він. Я його на інтуїтивному рівні відчувала.
Фізичне та моральне виснаження дуже швидко далося взнаки. Все ж таки я кілька діб працювала на забій та майже нічого не їла. Годували тут, до речі, не особливо! А зараз, як я розумію, взагалі не будуть. Незабаром я банально відключилася.
Скільки проспала не знаю. Але коли розплющила очі, організм просигналізував про три важливі речі - сухе горло потребувало зволоження, шлунок скрутило від нестачі їжі по саме "не хочу", куприк нив наче по ньому безперервно молотили кувалдою під час мого сну. Сподіваюся, обійшлося сильним ударом, без тріщини. Так, я, блін, оптимістка! Мене тут помирати залишили, а я за можливий перелом переживаю.
Мені стає дико страшно. Смерті можна не боятися, поки вона не замаячить своєю косою на горизонті в досяжному майбутньому. Усе ж я ще занадто молода. І за що? За те, що опинилася не в тому місці та не в той час. І не зрозуміло як. Пощастило, як потопельнику.
Я ні чорта не розуміла поведінки Дрого. Про нього взагалі намагалася не думати, щоб остаточно не чокнутися. Аналізувати банально була не в змозі.
Дуже швидко я загубилася в часі. Не знала день чи ніч за межами моєї клітки. Невдовзі почала періодично провалюватися в безпам'ятство. Почало ввижатися різне. То я вдома у своїй дитячій кімнаті, а наді мною заплакана мама гладить мене по голові. То в Гродосі притискаюся до Дрого і плачу, скаржачись йому на нього ж. То навколо ліс та в мене над головою чисте блакитне небо без жодної хмаринки. То двері в камеру відчиняються та заходять двоє тіней. Один із них підхоплює мене на руки і кудись несе. Через деякий час укладає на тверду поверхню зі словами:
- Приведіть її в нормальний стан і вигляд. Потім відведіть до спадкоємця, - останнє, що чую перед тим, як відключиться.
Приходжу до тями та невіруюче ляскаю очима. Остання галюцинація не була плодом моєї уяви. Мене реально звільнили з клітки. Увага питання, точніше два, - чи надовго? Дрого таким збоченим способом мене рятує?
Стан на диво був чудовий. Наче не просиділа, напевно, близько кількох днів під замком без води та їжі. Оглянувши себе, виявила, що мене помили й переодягли в чисту сукню. Навіть волосся було ще трохи вологе. Ось це я розумію сервіс для звичайної прислуги, яку збираються відвести до такої важливої персони.
- Як ти почуваєшся? - на порозі невеликої кімнати з одним ліжком з'являється незнайома дівчина. Людина.
- Дякую! Добре, - невпевнено відповідаю я.
- Мені потрібно відвести тебе до спадкоємця. Його наказ, - поінформувала вона, з жалем дивлячись на мене.
Ну нарешті подивлюся в його безсоромні очі. Їй не мене потрібно жаліти!
- Чудово, - зрадівши, я різко підірвалася з ліжка, від чого трохи запаморочилася голова.
- Обережно! - дівчина підбігла до мене і, підхопивши за талію, допомогла втриматися на ногах, - Там кажуть спадкоємець злий дуже. Уже кілька разів питав за тебе. Я, якщо чесно, прийшла тебе будити.
З якого це переляку він злий? Зараз це моя прерогатива.
- Веди! - царствено дозволила я.
Здавалося б нескінченний кам'яний коридор закінчився біля величезних дверей. Нервово ковтнувши, моя супровідниця невпевнено постукала та, штовхнувши важкі двері, жестом показала входити.
Мене охопив мандраж. Мозок, або що там в організмі відповідає за такі сигнали, заволав про небезпеку. Проігнорувавши дивні відчуття та не піднімаючи очей, я зробила крок всередину.
Зупинилася в центрі величезної кімнати. Побіжним поглядом озирнулася. Дрого стояв спиною до мене перед вікном на всю стіну. За ним відкривався шикарний вид на нічне небо чужого світу. Коли він почав повільно повертатися, я поспішно опустила очі в підлогу, знову відчувши забуту безглузду боязкість перед ним. Нехай перший починає.
Слух вловив ледве чутні кроки в мій бік, та незабаром у ніс вдарив його хвилюючий запах. Не тільки звичний особистий аромат, а й щось нове, незнайоме, що змушувало глибше вдихати, пізнавати, балдіти.
Дрого зупинився за крок від мене, одразу ж оточуючи атмосферою гнітючого мовчання. Обличчя почало горіти від пильного роздивляння. Чомусь я боялася підняти очі й подивитися на нього. Було щось неправильне в усьому, що відбувається.
- Подивися на мене, - раптом рівно наказав він захриплим голосом.
Нерішуче виконала його волю. Дрого пронизливо вивчав моє обличчя. Все так само жахливо прекрасний. Тільки його погляд був мені не знайомий. Ніколи раніше за ним такого не помічала. В очах чітко відображалася огида упереміш із спантеличеністю, ніби я надокучлива комаха, що маячила перед очима. І прибити хочеться, але ліньки. І водночас викликає незрозумілий інтерес.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій особистий демон, Валерія Дражинська», після закриття браузера.