Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"

Богдан підсувається ближче і обіймає мене однією рукою. Ми лежимо, цнотливо обіймаючись, а моє серце б’ється так, наче я щойно пробігла стометрівку. Шкіра палає у тих місцях, де він торкається мене. Я йорзаю, розумію, що цієї ночі мені не вдасться заснути. Бажання простягнути руку, обійняти його й притулитися до його твердих, теплих грудей поглинає мене, але я не наважуюся. Першим не витримує він. Ніжно торкається губами моєї шиї. Від несподіванки я сіпнулася.

— Ш-ш-ш, не хвилюйся. Я не скривджу тебе. Довіряєш мені?

Я ледь помітно киваю, і він нахиляється, щоб поцілувати мене в губи. Це неймовірно! Ніч. Ми з Богданом в одному ліжку, і потреби поспішати додому немає. Думки кружляють у моїй голові, як ураган, посилюючи відчуття. Богданові гарячі руки досліджують моє тіло. Погладжують спину, опускаються на стегна. Через цупку тканину я відчуваю, наскільки його руки гарячі, а нетерплячі губи обпалюють шкіру на обличчі. 
 
 Я боязко починаю відповідати на його ласки, але не можу остаточно розслабитися. Є страх, що якщо повністю відпущу себе, захоплюся настільки, що не зможу його зупинити. Під його руками я плавлюся, як віск. Дозволяю торкнутися голого живота. Підбадьорений тим, що я не забираю його руку, Богдан тягнеться вище. Запускає палець під чашку бюсгалтера. Я перехоплюю руку, він зітхає, але не наполягає.

 Цілує в щоку, прокладає доріжку з поцілунків до самої шиї – там, де ямочка між ключицями. Повернувся до обличчя, І, зрозумівши по моєму диханню, що я хочу більшого, поклав долоню мені на потилицю, і накрив мій рот вже іншим поцілунком. Справжнім, глибоким, від якого паморочиться голова. 

Забуваю, що хвилину тому я боялася опинитися так близько до нього і дозволяю стягнути з себе светр. Богдан зупиняється на мить, намагається у цілковитій темряві роздивитися вираз мого обличчя, а я тягнуся до його губ за новим поцілунком. Я цілувалася так, наче збожеволіла. Гладила його широку спину, впивалася нігтями в гарячу шкіру. Він відірвався від моїх губ і спустився нижче, прокладаючи доріжку з поцілунків до тонкої тканини ліфчика. Я вигиналася назустріч його губам, хотіла, щоб він зірвав з мене залишки одягу, але він не робив цього. 

— Ще, — шепочу я. 

Богдан віддає мені всього себе, наші руки сплітаються, важке дихання звучить в унісон. Його губи знаходять пульсуючу точку на шиї, і коли він цілує там, з мого горла виривається безсоромний стогін.  Жар внизу живота стає нестерпним і я готова благати, щоб він дав мені те, чого я так потребую.

— Будь ласка, — молю я. 

Богдан піднімається наді мною на ліктях і дивиться з-під напівопущених повік. Тілом прокочується хвиля задоволення, коли він проводить долонею по моєму животику, що тріпоче, як крильця метелика. Чую його рване дихання і не можу повірити, що таку його реакцію викликала я. Притуляюся до нього і відчуваю, що готова дозволити йому набагато більше, ніж ніжні доторки і поцілунки. 

 Долоня Богдана починає рухатися, і він притискає її до місця, яке знемагає від спраги. Моє тіло схоже на оголений провід, ще кілька секунд, і я вибухну. Буквально ще один рух його долоні, і всередині мене розливається насолода. Я ловлю ротом повітря і тремчу, приголомшена незвичними відчуттями. Він продовжує мене цілувати, поки я не розслабляюся і не припиняю тремтіти.

– Так? - запитує він. — Цього ти хотіла?

Я киваю. Тільки тепер, коли думки прояснилися, я відчула дикий сором. Мокра білизна липла до тіла, а рука Богдана покоїлася на моїх грудях. Час від часу він цілував мене у скроню і шепотів ніжні слова. Почуття до цього хлопця накривали мене, я не розуміла, що відбувалося тільки що, але це було неймовірно.

— Все добре? — запитав Богдан, притягуючи мою голову собі на груди?

— Так.

— Я не образив тебе? 

Я мотаю головою не в силах вимовити ні слова, а так хочеться сказати, що я була в раю, подякувати за насолоду, яку він дарував мені. Соромно казати про це вголос. Сил вистачає лише на те, щоб поцілувати його.

— Заплющуй очі, Ніко, – влаштовуючись поряд зі мною, ніжно каже Богдан. Він без футболки, але  у джинсах. Ремінь дряпає мою голу руку, коли я закидаю її на нього.

Я присуваюсь до нього ще ближче і розчиняюся в теплі його тіла та рівномірних ударах серця у мене під вухом. Його дихання вирівнюється, я теж провалююся у сон. І коли я майже заснула, чую тихе-тихе, наче марення: “Я кохаю тебе, Вухо. Завжди кохав”