Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Барон, спіймавши облизня, поїхав, проклинаючи себе за нестриманість. Огриху він відселив у далекий маєток, щоб ніколи не бачити. Знаючи про те, що огри живуть набагато довше за людей, він втратив усіляку надію, що колись звільниться від кошмарного шлюбу.
Хтозна, може він і замовив якомусь темному магу проклясти королеву? Бо, якщо вірити тим самим чуткам, то королеву давно не бачили на людях. Може, в неї виросли роги або вона різко постаріла? Ламай тепер голову де її шукати! Хоча, як Її Величність може бути пов’язана зі старою картою? Щось тут не клеїться. Або... є ще одна королева? Овва! А це вже цікаво!
Ми знову сіли на крилатих кішок, Рані не став нас зв’язувати – летіти недалечко. Ми облетіли величезну гору – згаслий вулкан – і почали повільно спускатися. Я завмерла від виду, що відкрився. З-під Огралліязу витікали сім різнокольорових струмків і з’єднувалися в райдужну річку. По обидва боки річки – густі зарості дерев. Ми приземлилися в гущавінь і опинилися на невеликій галявині.
Я відкинула каптур і зняла плащ. Але Тіа похитала головою:
– Підемо купатися в одязі, він постраждав від соку не менше за нас. Лише роззуйся.
– А потім ми в мокрому одязі спустимося в жерло вулкана, – довгий морозний шлях зробив мене ядучою. – Прекрасний план, мені вже подобається. Повернутися з жаром, нежиттю і опухлим горлом. Що може бути прекраснішим?
– Ми все висушимо, – усміхнулася ельфійка.
– Он як! Вибач, зовсім забула, у нас же є цілителька! – втома сарказмом виливалася з мене.
– Там є гаряча скеля. Справжня природна праска. Її так і називають Праска-гора. На неї розкладемо одяг, він вмить висохне, – пояснила Іггірія, яка підійшла до нас.
– Ну, якщо так, – я знизала плечима, – тоді ходімо швидше до річки, у мене, здається, все тіло свербить від цього соку.
Давно я не купалася з такою насолодою. Самих хлопців ми не бачили, але їхні голоси чудово чули. Лік підбивав Гріса й Альга підплисти до нас ближче і що-небудь вигадати. І якщо Богріс був не проти, то Альг і Герман навідріз відмовилися.
– Ми все чуємо, – зупинила їхній порив Ши-Ранса. – Перший, хто сюди пробереться, отримає особисто від мене в лоба.
– Я пожартував, – виправдовувався Лікраніель.
Я випливла на берег, зняла одяг і розстелила його на гладкій поверхні скелі. Камінь зашипів, і вгору піднялася хмарка пари. Поверхня і справді виявилася дуже гарячою. Можливо, через неї не замерзає взимку Семиводна? Висушивши одяг, я знову вирушила в річку. Кілька разів пірнувши, я лягла на воду і прикрила очі.
– Досить ніжитися, – пролунав над вухом дратівливий голос Ши. – Пора справами зайнятися.
Я кинула на неї гнівний погляд і мовчки попливла до берега.
Гурманіель мав рацію: перекусу вистачило всього на два рази. Свіже повітря завжди пробуджує вовчий апетит. Я навіть поцупила шматочок сиру в Тіа, поки вона кидала мрійливі погляди на Ліка.
– Поки ви шукатимете сльози Аргіни, ми приготуємо вечерю, – запевнив Рані. – Канріка з Тіатаріассою зараз розвідають що тут й до чого.
Ми знову сіли на крехтенслоксів, Альга забрала Ши-Ранса. І підійнялися на верхів'я Огралліязу. Зверху згаслий кратер нагадував розбитий глиняний горщик з нерівними краями. Він знаходився всередині ще одного кратера, тільки дуже широкого. Скріраніель пояснив, що цей широкий кратер називається кальдерою.
На вершині вулкана подекуди росли чахлі кущики з дивними пурпуровими ягодами, на яких памороззю лежав сизуватий наліт.
– Що за ягода? – кивнула я на кущ, що ріс неподалік. – Схожа на лохину, тільки дрібніша.
– У Леовардії їх називають зорекрилкою, за назвою гір, – пояснив Рані.
– Їстівні?
– Я б сказав – казково-смачні.
Я потягнулася до куща. Як це, бути тут і не спробувати?
– Одна біда – зелені. Їх збирають після першого снігу. На відміну від лохини, ягоди стають темно-фіолетовими як чорнило. І дуже ніжними, як вершковий крем. А зараз вони кислі й терпкі.
– Шкода, я б спробувала, – зітхнула я. – А з ними печуть теж якісь магічні пироги?
– Ні, пирогів не печуть.
– Моя бабуся експериментувала і з зорекрилкою?
Ельф усміхнувся.
– З них варять смачнюче варення. І ти маєш рацію, твоя бабуся дещо з них робила. Думаю, що в її зошиті все є.
– Скріраніеле, – мене це почало добряче дратувати, – звідки ти знаєш усі рецепти?
Рані промовчав.
– Досить про пироги й варення, після обговорите кухонні справи, – буркнула Ши. – Треба пробивати землю. Готовий?
– Так.
Вони взялися за руки.
– Станьте в нас за спинами, – не обертаючись, скоромовкою випалив Рані.
Ми з Герой і Альгом виконали її прохання.
Ельф почав бурмотіти слова заклинання. Коли закінчив, землю трохи труснуло, я пригорнулася до Германа. Скріраніель продовжив. Трусонуло сильніше. Коли він закінчив, пролунав потужний вибух. Земля з кратера злетіла в повітря, наче велетенський кулак ізірбія зсередини пробив прохід.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян», після закриття браузера.