Читати книгу - "Джералдова гра, Стівен Кінг"

Джессі змусила себе розслабити хватку на книжці. Місіс Джилетт хотіла так вчинити, у цьому був злий намір, але батькові підозри, що вона вже не боїться тієї старої карги, мабуть, більш правдиві, ніж ні. А ще вона збирається будь-яким способом залишитися з татом, тож жодна материна муйня все одно не має значення, правда ж? Вона залишиться тут з татом, і їй не потрібно буде розбиратися зі старою какодишкою, і всі ці гарні речі відбудуться, бо…

— Бо він вступається за мене, — пробурмотіла Джессі.

Так. Отакий підсумок. Батько вступається за неї, а мати впирається проти неї.

Джессі бачила, як у присмерковому небі слабко світить вечірня зоря, і раптом усвідомила, що вона тут на терасі слухає, як вони кружляють навколо теми затемнення — і теми Джессі — вже майже сорок п’ять хвилин. Того вечора вона відкрила для себе невелику, але важливу реалію життя: час минає найшвидше, коли підслуховуєш розмови про себе.

Майже несвідомо вона підняла долоню й скрутила її в трубочку, ловлячи в імпровізований об’єктив цю зірку й надсилаючи їй давню як світ формулу: і хочу я, і прошу я[52]. Її бажання, що вже було на шляху до здійснення, полягало в тому, щоб їй дозволили залишитися завтра тут з татком. Залишитися попри все. Просто вони вдвох, які знають, як вступатись одне за одного, сидітимуть на терасі та їстимуть бургери «Затемнення» à deux… ніби стара подружня пара.

— Що стосується Діка Сліфорта, Томе, то потім він переді мною вибачився. Я не пам’ятаю, чи говорила тобі про це…

— Говорила, але я не пригадую, щоб він вибачився переді мною.

— Та він, мабуть, боявся, що ти йому макітру відіб’єш чи принаймні спробуєш це зробити, — відповіла Саллі знову тим тоном, що здавався Джессі таким химерним — ніби нервова суміш радості, доброго гумору й гніву. Джессі на мить замислилася, чи взагалі можливо так розмовляти і залишатися психічно здоровою, але швидко й рішуче розчавила ту думку. — І я ще дещо хотіла б сказати про Едрієнну Джилетт, перш ніж ми повністю закриємо цю тему…

— Вперед.

— Вона розповіла мені — у 1959-му, через два літа після тієї події, — що того року пережила клімакс. Не згадувала конкретно Джессі й ситуацію з печивом, але думаю, так вона намагалася попросити вибачення.

— Оу. — То було найпрохолодніше, найадвокатськіше «Оу» батька. — І хоч одна з вас, панянки, подумала передати цю інформацію Джессі… й пояснити їй, що це означає?

З боку матері — тиша. Джессі, яка наразі не дуже уявляла собі, що таке клімакс, опустила очі й побачила, що знову так сильно стиснула книжку, аж розігнула її, тож змусила себе послабити хватку.

— Ну або вибачитися? — Його тон був ніжний… пестливий… убивчий.

— Припини влаштовувати мені якісь допити! — вибухнула Саллі після ще однієї довгої, сповненої роздумів павзи. — Ти в себе вдома, а не в Частині другій Вищого суду, якщо раптом не помітив!

— Це ти порушила питання, а не я, — сказав він. — Я просто запитав…

— Ой, та як же мене дістало, що ти все перекручуєш, — сказала Саллі.

З тону Джессі зрозуміла, що мама або плаче, або от-от почне. Уперше, відколи вона себе пам’ятала, звук материного плачу не викликав у серці жодного співчуття, потреби побігти й заспокоїти (найпевніше, і самій розплакатися в процесі). Натомість дівчинка відчула чудернацьке холодне вдоволення.

— Ти засмучена, Саллі. Давай просто…

— Так, йокалемене, засмучена. Суперечки з чоловіком іноді дають такі наслідки, дивно, правда? Чи не найдивніша це річ, яку ти коли-небудь чув? І знаєш через що ми сваримося? Я підкажу, Томе. Не через Едрієнну Джилетт, не через Діка Сліфорта, навіть не через те затемнення завтрашнє. Ми сваримося через Джессі, через нашу доньку, яка новина, чи не так?

Вона засміялася крізь сльози. Щось сухо засичало: то Саллі шкрябнула сірником і підкурила.

— Правду ж кажуть: скрипуче колесо змащують найбільше. От саме така наша Джессі і є, правда? Скрипуче колесо. Все її не задовольняє, доки вона сама не отримає можливість нанести останні штрихи. Чужі плани їй вічно чимсь не підходять. Вічно шукає добро від добра.

Джессі з жахом почула в материному голосі щось дуже близьке до ненависті.

— Саллі…

— Не переймайся, Томе. Хоче вона лишитися тут з тобою? Нехай. Без її товариства нікому гірше не стане. І так скублася б із сестрою й нила, чого це їй кажуть слідкувати за Віллом. Постійно скрипіла б, іншими словами.

— Саллі, Джессі майже ніколи не ниє і дуже добре…

— Ой, та ти ж не бачиш її! — крикнула Саллі Мейгут, і від злоби в її голосі Джессі зіщулилася в кріслі. — Богом клянуся, іноді ти поводишся так, наче вона твоя дівчина, а не донька!

Цього разу довга павза належала батькові, і коли він заговорив, то голос був м’який і холодний.

— Ти щойно сказала дуже мерзенну й нечесну дурницю, — зрештою промовив він.

Джессі сиділа на терасі, споглядала вечірню зорю й відчувала, як відчай поглиблюється до чогось схожого на страх. Раптом вона відчула потребу знову скрутити долоню, схопити в дірочку з пальців зірку — цього разу хай усе повернеться навспак, починаючи з того, як вона попро­сила татка, аби він зробив так, щоб завтра Джессі залишилася в Сансет-Трейлз із ним.

Тоді почувся звук, з яким мама відсунула крісло.

— Прошу вибачення, — сказала Саллі, й хоча її голос зараз звучав люто, Джессі здалося, що також у ньому вчувається переляк. — Нехай залишається з тобою завтра, якщо ти так цього хочеш! Добре! Будь ласка!

Тоді звук, із яким її підбори поспішно поцокали геть, а за мить — циньк батькової «зіппо», коли він і собі закурив.

На терасі Джессі відчула, як до очей стрибнули теплі сльози — сльози сорому, болю й полегшення від того, що суперечка завершилася до того, як стало ще гірше… бо хіба ж вони з Медді не помітили, що суперечки між батьками останнім часом стали як голоснішими, так і запеклішими? Що прохолода між ними опісля розтає набагато довше? Це ж неможливо, щоб вони…

«Ні, — перебила вона себе ще до того, як думка повністю сформувалася. — Ні, неможливо. Взагалі неможливо, тому просто заткнися».

Може, якщо змінити середовище, то зміниться й настрій. Джессі підвелася, почовгала по сходах тераси й спусти­лася стежкою до прибережної смуги озера. Там вона присіла й кидала камінці у воду, доки через пів години її не знайшов тато.

— Замовляю на завтра бургери «Затемнення» на двох на терасі, — сказав він і поцілував її збоку в шию. Він уже поголився, тож підборіддя було гладеньке, але все одно по спині їй знову пробіг той слабенький смачний дрож. — Усе залагодили.

— Вона розізлилася?

— Нєа, — радісно сказав батько. — Сказала, що їй будь-який варіант підходить, бо ти вже й так виконала всі свої обов’язки за тиждень і…

Джессі забула про