Читати книгу - "Джералдова гра, Стівен Кінг"

попередній здогад, ніби він знає набагато більше про акустику вітальні-їдальні, ніж удає, і щедрість його брехні так глибоко торкнулася її, що вона ледь не розридалася. Вона обернулася до нього, обвила шию руками й почала покривати щоки й губи шаленими дрібними поцілунками. Першою його реакцією був подив. Його руки смикнулися назад і на коротку мить торкнулися маленьких ґульок її грудей. Джессі знову пройняло тремтливе відчуття, але цього разу сильніше — мало не до болю, наче шок, — а разом з ним, ніби дежа вю, прийшло повторюване відчуття дивних суперечностей дорослого життя: світу, де завжди, коли тобі того хочеться, можна замовити м’ясиво з ожиною чи яйця, смажені в лимонному соку… і де певні люди так і роблять. Тоді його руки огорнули її, міцно притиснулися до лопаток, тепло обійняли, і якщо й затрималися на неналежному місці на мить дов­ше, ніж варто було, Джессі цього майже не помітила.

— Я люблю тебе, татусю.

— І я тебе люблю, Періжечку. Сто тисяч мільйонів.

16

День затемнення займався спекотно й задушливо, але відносно ясно — синоптики попереджали, що побоювання низьких хмар, які можуть затулити сонячне явище, мабуть, будуть безпідставними, принаймні на заході Мейну.

Близько десятої Саллі, Медді й Вілл вирушили, щоб встигнути на автобус Сонцепоклонників із Дарк-Скор (Саллі мовчки холодно цмокнула Джессі в щоку, перш ніж піти, і Джессі відповіла тим же), залишаючи Тома Мейгута з дівчинкою, яку його дружина минулого вечора назвала «скрипучим колесом».

Джессі перевдяглася з шортів і футболки «Кемп Оссіппі» в новий сарафан, той, що гарний (це якщо вас не ображають червоно-жовті смуги, такі яскраві, що мало не кричать), але також надто тісний. Вона нанесла мазок Меддіного парфуму «Май Сін», трішки скористалася материним дезодорантом «Йодора» й наклала свіжий шар помади «М’ятний ням-ням». І хоч вона ніколи раніше не затримувалася перед дзеркалом, гаючись із собою (то було мамине слово, як-от у реченні «Медді, досить вже там гаятись із собою, ходи сюди!»), Джессі витратила час, щоб підібрати волосся, бо тато якось зробив їй комплімент саме про цю зачіску.

Вставивши останню шпильку, вона потяглася до перемикача світла, але спинилася. Дівчинка, що дивилася на неї з дзеркала, вигляд мала зовсім не дівчинки, а підлітки. Річ була не в тому, як сарафан підкреслював дрібні випуклості, що не стануть справжніми грудьми ще рік-два, і не в помаді, і не у волоссі, незграбно підібраному в химерно гарненький шиньйон. Річ була в поєднанні всього цього — тут сума значніша, ніж поєднання всіх деталей, тому що… чому? Джессі не знала. Мабуть, ця висока зачіска якось підкреслює форму її вилиць. Або голий вигин шиї набагато сексуальніший, ніж обидва комарині прищики на грудній клітці чи її худоноге хлоп’яче тіло. Або річ у її погляді… у ньому є якась іскра, яка до сьогодні була прихована чи її взагалі досі не було.

Це змусило Джессі затриматися ще на трішки, щоб подивитися на своє відображення, і раптом вона почула материн голос: «Богом клянуся, іноді ти поводишся так, наче вона твоя дівчина, а не донька!»

Джессі закусила рожеву нижню губу, трішки звела брови, пригадуючи вчорашній вечір — дрож, що пройняв її від його дотику, відчуття його долонь у неї на грудях. Джессі відчула, як той дрож знову пробивається в тіло, але відмовилася його впускати. Нема сенсу тремтіти через дурні речі, яких ти не здатна зрозуміти. Та й навіть думати про них.

Гарна порада, подумала вона й вимкнула світло у ванній.

Джессі відчувала дедалі більше хвилювання, поки минув полудень і наближався час власне затемнення. Вона ввімкнула на переносному радіо VNCH, норт-конвейську станцію рок-н-ролу. Мама не терпіла 'NCH, і їй вистачало пів години Дела Шеннона, Ді Ді Шарп чи Ґері «ЮЕс» Бондза, щоб попросити людину, яка це ввімкнула (зазвичай Джессі або Медді, проте іноді й Вілла), перемкнути на станцію класичної музики, що вела трансляцію з вершини гори Вашингтон; але батькові сьогодні музика начебто подобалася, він клацав пальцями в такт і підмугикував. Одного разу, під час версії «Ти належиш мені» від «Дюпріз», він ненадовго вхопив Джессі й потанцював з нею на терасі. Джессі взялася за барбекю близько третьої тридцять, за годину до початку затемнення, і підійшла запитати батька, хоче він два бургери чи один.

Джессі знайшла його на південному боці будинку, під терасою, на якій вона стояла. Тато вдягнув лише бавовняні шорти (з одного боку був напис «ФІЗКУЛЬТУРА ЄЛЬ») і стьобані горнешники. Він пов’язав собі на чоло бандану, щоб піт не потрапляв в очі, і присів над невеличким димчастим вогником з дерну. Поєднання шортів з банданою дарувало йому дивний, але приємний вигляд молодості. Джессі вперше в житті побачила чоловіка, у якого влітку перед останнім курсом навчання закохалася мати.

Поруч із ним купкою лежали квадратні шматочки скла, акуратно вирізані з укритої потрісканою мастикою шибки в старому вікні сараю. Щипцями для барбекю тато тримав один шматочок над димом, що здіймався від вогню, обертаючи квадратик так і сяк із якоюсь чудернацькою манірною делікатністю. Джессі вибухнула сміхом — здебільшого її розсмішили горнешники, — і він обернувся до неї, також либлячись. Думка про те, що під цим кутом він може зазирнути їй під сукню, стукнула дівчині в голову, але лише на мить. Він же її батько, як-не-як, а не якийсь гарненький хлопчик, як-от Двейн Корсон, що живе біля пристані.

— Що ти робиш? — захихотіла вона. — Я думала, в нас на обід гамбургери з м’ясом будуть, а не зі склом!

— Не гамбургери, Періжечку, а пристрої для спостереження за затемненням, — відповів він. — Якщо два-три таких скельця скласти докупи, то можна дивитися на затемнення весь час, не пошкодивши очей. Треба бути дуже обережними. Я читав, що можна спалити собі рогівку й навіть не помітити.

— Йой! — зойкнула Джессі, трішки здригнувшись. Сама думка, що можна завдати собі опіків і навіть не помітити цього, здалася їй немислимо огидною. — А скільки часу триватиме затемнення, тату?

— Повне — недовго. Десь хвилину.

— Ну тоді зроби якнайбільше тих скляних штучок-дрючок. Я собі очі не хочу спалити. Тобі один бургер чи два?

— Одного досить буде. Але великого.

— Окей.

Вона обернулася, щоб піти.

— Періжечку?

Джессі знов опустила на нього очі, на дрібного некремезного чоловіка з тонкими краплями поту на лобі, з такою ж відсутністю волосся на тілі, як і в того, за якого вона потім вийде заміж, але без грубих Джералдових окулярів та пузця, і на якийсь момент та деталь, що цей чоловік — її батько, здавалася найменш важливою в стосунку до нього. Джессі знову вразило, наскільки він гарний і наскільки молодо виглядає. Поки вона дивилася, йому по животу, трішки на схід від пупка, повільно скотилася крапля поту й залишила темну крапочку на еластичному поясі єльських шортів. Джессі підняла очі на батькове обличчя й раптом гостро відчула на собі його погляд. Ті очі, навіть примружені від диму, як тепер, були абсолютно прекрасні, наче діамантова сірість світанку на зимовій