Читати книгу - "Академія на пагорбі: Едельвейс. Частина 1, Владі Вал"

Кава.

Вона навіть не звернула уваги, що досі мала бути вже на півдорозі до аудиторії. Напівкровка здивовано підвела очі на Кірона, потім на чергу, що за цей час просунулася лише на двох людей, а тоді - на Кіліана, який спокійно розливав гарячі супи.

Ковток кави запалив у ній іскру, що швидко розгорілася і наповнила тіло теплом та новими силами. Вона запевняла себе, що саме кава розсіяла морок в її свідомості, а не посмішка некроманта доброї душі.

Кірон обережно підняв руку, ніби боявся, що цим рухом може її злякати. Вибите хвилясте пасмо впало їй на щоку, і він легко заправив його за її тендітне вухо. Його пальці торкнулися її шкіри - теплі. Зовсім не крижані, як вона думала.

«Я була впевнена, що його руки холодні, як шматки льоду... Але вони теплі. Теплі, як чашка гарячої кави...» - пронеслося в голові.

- Дякую! Я побігла! - не стримуючи щирої посмішки, випалила напівкровка і поспішила ретируватися.

Перед самою аудиторією вона раптом зупинилася, стиснувши в руках ще теплий стакан-артефакт.  Їй потрібно здати доповідь і пройти бліц-опитування з побутової магії. Але ця думка з’явилася лише перед самою аудиторією. До цього вона лише журилася, що виглядала в очах Кірона жалюгідно - як бездарний цілитель, що навіть невеликий синець сама собі не може вилікувати.

«Вона бойовий маг! Який з неї цілитель?» - втішала Едельвейс себе.

Але це не змінювало того факту, що сьогодні перед ним вона постала справжньою нечупарою.

Вона не хотіла, щоб у його очах була лише варта жалю бойовичка.

Вона хотіла, щоб він бачив у ній більше.