BooksUkraine.com » Наука, Освіта » Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими 📚 - Українською

Читати книгу - "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими"

197
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими" автора Томас М. Ніколс. Жанр книги: Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 69
Перейти на сторінку:
що заручники все ще лишались у полоні.

Телеканал ABC тоді вирішив спробувати дещо інше, пересунувши щоденний звіт про Іран на пізній вечір. Це було й маркетингове рішення: ABC тоді не мав вечірньої програми, щоб конкурувати з крутим ток-шоу суперника Джонні Карсона на NBC, і, як порівняти з таким шоу, випуск новин був досить дешевим. ABC заповнив вечірній ефір новою програмою, що називалася Nightline і була присвячена лише кризі. Щовечора телеканал виводив на екран слова «Америка в заручниках» поруч із кількістю днів, протягом яких людей тримають у полоні.

Диктор (зазвичай це був ветеран новин ABC Тед Коппел) заповнював ефірний час, беручи інтерв’ю у фахівців, журналістів та інших осіб, пов’язаних із кризою.

За рік заручники повернулися додому, але Коппел і Nightline лишилися та виходили в ефір ще багато років. Кабельне телебачення зробило можливим такі передачі й для послідовників формату, але саме програма Nightline запровадила цю модель. Термінові новини та стрічка повідомлень, що тепер біжить унизу екрана на новинних телеканалах — усе це пішло від програми, яка була створена на ходу як реакція на кризу.

Ще один спадок, що лишився від епохи Nightline і винайдення цілодобового циклу новин, — це знецінення порад фахівців у медіа. Викладач Воєнного коледжу армії США Стівен Метц правильно зауважив у 2015 році, що раніше «аудиторія була схильна керуватися думками представників національної безпеки, які заслужили свою повагу досвідом і фаховістю як найкращі чинов­ники, військові лідери, політики, науковці, працівники медіа та аналітичних центрів». А потім усе змінилося.

Важко зароблені знання стали нікому не потрібними, коли треба було заповнювати години ефіру на радіо, телебаченні та в онлайн-дискусіях. (...) Десятиліттями звертання до авторитетів розмивалось у політичній площині. Перенасичення інформацією та комунікаційними технологіями надало слово та впевненість людям, які за інших умов керувалися б думкою авторитетів.[92]

«Озброєні дрібкою інформації, — доходить висновку Метц, — такі люди мають свою думку про дедалі більший спектр питань». До такої ситуації призвели продюсери та журналісти, запрошуючи цих осіб говорити про все на світі, а це спокуса, перед якою мало хто може встояти. (Я й сам не без гріха).

Програма Nightline була успішною, але телекомпанії все ще не бачили сенсу в тому, щоб з ранку до ночі показувати новини. Зрештою, хіба глядач нічого не хоче дивитися, крім цього? У 1980 році підприємець Тед Тернер поставив на те, що люди справді дивитимуться безкінечний потік новин, і запустив в ефір власний винахід — Cable News Network (СNN). Його називали «каналом курячої локшини», швидкорозчинної каші із заголовків. Тернер засміявся останнім, бо CNN не тільки став кабельним гігантом, а й зрештою породив собі конкурентів, включно з каналом Fox News, який згодом перегнав його за рейтингами.

Тернер зробив CNN значно яскравішим: там уже не просто сиділи білі чоловіки й пафосно зачитували новини. Першого червня 1980 року 39-річний Девід Вокер та його 31-річна дружина Луї Гарт поклали початок новому CNN, розповідаючи про те, як президент Джиммі Картер відвідував у лікарні правозахисника Вернона Джордана. Новини вже не були півгодинним слуханням заспокійливих чоловіків середнього віку на зразок Джона Ченселлора та Френка Рейнольдса, а стали активною взаємодією із цілою низкою молодших, привабливіших дикторів, які днями не зникали з екранів.

Настав час цілодобового циклу новин, але щоб захопити ауди­торію, такий формат мав пройти через низку криз і катастроф протягом 1980-х і 1990-х. Спроба вбивства президента Рональда Рейгана, катастрофа літака біля річки Потомак у Вашингтоні, захоплення літака компанії TWA терористом та інші події довели, що американці дивитимуться новини годинами поспіль. Із ритуалу, коли жителі США збиралися перед екранами в певний час чи бігли до телевізора, почувши «ми перериваємо програму для термінових новин», випуск новин перетворився на відкритий шведський стіл, куди глядачі могли прийти, коли завгодно.

Свідчення викладачки права Аніти Гілл та її звинувачення в сексуальних домаганнях кандидата у вищий суд Кларенса Томаса в 1991 році довели, що американці дивитимуться не лише про кризи та катастрофи, а й не відриватимуться від екранів, коли там показують і політичні та судові драми — особливо якщо йдеться про секс чи вбивства, а ще краще й про те, і про інше. У 1991 році, коли в залах судових засідань дали дозвіл на зйомку, на кабельному телебаченні з’явився жанр судового репортажу. Американці стали диванними експертами з права, переглядаючи безкінечні справи про зґвалтування, убивства та інші відбірні жахіття.

CNN уже показував більше новин, ніж міг витримати пересічний глядач на добу, але процвітання програм на зразок згаданих трансляцій із судів на телеканалах (наприклад, на Court TV) для експертів було страшним сном. В огляді нового телеканалу від 1991 року видання Entertainment Weekly назвало Court TV «частково C-SPAN,[93] частково Monday Night Football», хоча таке порівняння, мабуть, нікому не робило честі. До того часу, коли в 1995 році винесли вирок у справі про вбивство, де підозрюваним був О. Джей Сімпсон, мільйони обивателів сформували глибокі погляди на поняття, які вони були не годні зрозуміти — від статистики ДНК-тестів до правдоподібності слідів. То була золота жила для рейтингів, і це показало, що від новинних телеканалів люди хотіли не години нудних новин, а напруженої драми.

У 1982 році компанія CNN запустила канал лише із заголовками. Там мали показувати тільки безкінечний цикл найважливіших новин, які повторюватимуться щопівгодини. Звісно, для пересічного глядача такий формат був надто сухим, і скоро на цей канал, який тоді вже перейменували на HLN,[94] прийшла працювати зіркова суддя Ненсі Ґрейс. (Як Kentucky Fried Chicken (смажені курчата Кентуккі) перейменувалися на KFC, щоб дещо дистанціюватися від того, що вони роблять із пташками (тобто смажать їх), канал HLN, виходячи з назви, мав забезпечувати новинами).

HLN спеціалізувався на трагічних новинах у поєднанні з перебільшеним обуренням Ґрейс щодо справедливості і права. У страхітливій історії від 2008 року мати із Флориди на ім’я Кейсі Ентоні була звинувачена у вбивстві своєї маленької дочки. Це була хвилююча історія, наче повернення судового процесу над Сімпсоном, у якому мільйони людей швидко зайняли певну сторону. Проте HLN не лише розповідав про судовий процес — Ґрейс та інші зробили із цієї справи центральну подію каналу, випустивши про неї близько п’яти сотень новин.[95] До того часу, як Ентоні виправдали в 2011 році, глядачі HLN більше знали про юридичні деталі, пов’язані з убивствами, аніж про власні права, закріплені в Конституції США.

Не можна говорити про зв’язок між

1 ... 41 42 43 ... 69
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими"