Читати книгу - "Дівчина на одну ніч, Ірина Романовська"

Саме з його сторінки починається нове коло моїх божевільних пошуків. У Дмитра жодної фотографії із друзями чи родиною. Виключно автомобілі, дівчата та вечірки. Наче його життя — суцільне свято, без турбот та проблем. В принципі, саме таким я його і бачила.

Він має тисячі підписок. Зітхаю стомлено. Не один день піде на те, щоб перегортати їх усі.

Погляд чіпляється за закріплену теку під назвою «Парубвечір».Посмішка мимоволі розповзається на мою особу. Хтось все-таки примудрився схопити цього бабія за «дзвіночки»?

Відкриваю збережені лише з цікавості. Перша серія історій мене особливо не вражає: суворі костюми, більярдний клуб, приглушене світло. Дмитро з келихом, Дмитро з києм, Дмитро з млосним поглядом, з посмішкою тощо. Поряд із ним інші хлопці у схожих вбраннях — когось я бачила тоді у клубі, когось ні.

Чим більше я гортаю, тим зрозуміліше стає, що парубоцька вечірка була не на честь заручин Дмитра. Він лише один з гостей.

Лишається три фотографії у збережених.

Відкриваю першу із них. І серце відразу пропускає удар, кров ніби замерзає у судинах. Наречений. Точно він. У чорному класичному костюмі, із серйозним виразом обличчя. Стоїть поряд у самому центрі серед друзів, рука впевнено лежить на плечі одного з них.

Друге фото. Серце пронизує нова стріла. Наречений разом із Дмитром. Вони щасливі та усміхнені.

В куточках моїх очей з’являються солоні краплі. Максим. Це мій Максим. І він одружується.

Наступний розділ 4.11