Читати книгу - "Все королівське військо"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тепер я міг спати допізна, а прокинувшись, і далі лежати незворушно, лише спостерігаючи, як гаряче, кольору топленого масла сонячне проміння просотується крізь нещільні штори, бо готель, в якому я мешкав, був далеко не найкращий у місті, а мій номер — далеко не найкращий у тому готелі. Коли мої груди здіймалися, вдихаючи повітря, вогке простирало липло до голого тіла, бо влітку там усі сплять голяка. Знадвору долинав віддалений гуркіт трамваїв і мекання автомобільних клаксонів — не надто гучна, але розмаїта й безугавна суміш звуків, що подразнювала нервові закінчення, мов дотик грубої вовни. Час від часу внизу бряжчав посуд — мій номер містився над кухнею. А вряди-годи там чувся спів котрогось із негрів.
Я міг лежати скільки захочу й перебирати подумки образки того, що часом потрібно чоловікові: кава, жінка, гроші, чарка, білий пісок і голуба вода,— а потім помалу, один по одному, упускати їх, наче колоду карт з руки. Та, мабуть, усі ті речі, що нам потрібні, схожі на карти. Насправді вони потрібні нам не самі собою, хоч ми й вважаємо, що не так. Адже карта нам потрібна не як саме карта, а тому, що в цілком довільній системі правил і цінностей і в особливій комбінації, частину якої ми вже маємо в руках, вона набуває певного значення. Але припустімо, що ми не за картярським столом. І тоді, якщо ми навіть знаємо правила гри, та чи та карта не має для нас ніякого значення. Вони всі подібні на вигляд.
Отож я лежав собі, хоча й знав, що через деякий час однаково встану,— не вирішу встати, а просто раптом усвідомлю, що вже стою посеред кімнати, так само як згодом, щоразу трохи дивуючись, виявлятиму, що п’ю каву, розмінюю гроші, упадаю коло жінки, підношу до рота чарку, плаваю у воді. Неначе хворий на амнезію, що грає сам із собою в лікарняній палаті. Отак і я встану й здам собі карти, аякже. Тільки потім. А поки що лежатиму й далі, знаючи, що вставати мені не доконче, й відчуваючи блаженну порожнечу та приємну втому, немов святий після нічного єднання з богом. Адже Бог і Ніщо мають багато спільного. Досить лише на мить опинитись віч-на-віч з тим чи з тим — і виявиться, що впливають вони на людину однаково.
У той час я здебільшого лягав спати рано. Інколи сон стає поважним і всеосяжним ділом. Тоді лягаєш спати вже не для того, щоб уранці встати, а навпаки, встаєш для того, щоб знову лягти. І серед дня не раз ловиш себе на тому, що стоїш непорушно, і чогось чекаєш, і дослухаєшся. Мов хлопчик на залізничній станції, якому кортить сісти в поїзд і поїхати, а поїзда ще немає. Стоїш, дивишся в далину на колію, але хмарки чорного диму все не видно. Нетерпляче ходиш сюди-туди, потім ураз спиняєшся й нашорошуєш вуха. Поїзда все не чути. І ти, в своєму святковому костюмчику, стаєш навколішки просто на брудну жужіль,— за що мати добряче наскубе тобі чуба,— припадаєш вухом до рейки і чекаєш першого безгучного шереху, що долине по рейці задовго до того, як ген на обрії з’явиться і почне розростатися чорна хмарка диму. Отак тоді чекаєш і ночі, дослухаючись ще задовго до того, як вона зрине на обрії, і задовго, задовго до того, як вона насуне на тебе, важенна, розжарена, гримка, мов величезним чорним локомотивом, і чорні вагони зі скреготом ураз зупиняться, і провідник з лиснючим чорним обличчям підсадить тебе на приступку, примовляючи: «Прошу, паничу, прошу».
У такому сні нічого не сниться, але тебе ні на мить не залишає свідомість того, що ти спиш, ніби тобі давно сниться, що ти спиш, і в тому сні тобі також сниться, що ти спиш — спиш і також бачиш сон, що ти спиш,— і так далі, без кінця, все глибше й глибше до основи.
Отаке сталося зі мною, коли я лишився без роботи. І то не вперше. Таке було зі мною і раніш, уже двічі. Я навіть назву цьому придумав — Велика Сплячка. Ще першого разу, перед тим як покинути університет за кілька місяців до завершення дисертації з американської історії. Робота була майже закінчена, і всі відгукувалися про неї схвально. Аркуші машинопису лежали стосиком на столі біля друкарської машинки. Поряд стояли ящички з картками. Я вставав пізно, дивився на той стосик і бачив, як краї верхнього аркуша починають загинатися на прес-пап’є. Дивився і ввечері, коли, повечерявши, лягав спати. Нарешті одного ранку я встав так само пізно, вийшов за двері й більш не повернувся, так і залишивши ті аркуші на столі. А вдруге Велика Сплячка напала на мене перед тим, як я подався геть із знаменитої квартири і Лойс порушила справу про розлучення.
Та цього разу не було ні американської історії, ні Лойс. Одначе Велика Сплячка була.
Урешті я все-таки вставав і починав бити байдики. Ішов у кіно, тинявся по підпільних пивничках, плавав, а часом їхав до заміського клубу, лежав там на траві й спостерігав, як два здорові лобурі вимахують ракетками, перекидаючись білим м’ячиком, що зблискує на сонці. А траплялося, що одним з гравців була дівчина, і її коротка біла спідничка закручувалася й метлялася навколо засмаглих стегон і також зблискувала на сонці.
Кілька разів я навідав Адама Стентона, хлопця, з яким ми разом виросли у Берден-Лендінгу. Тепер він став відомим хірургом, під чий скальпель добивалося більше людей, ніж він устигав різати, професором медичного факультету, та ще й примудрявся писати численні статті для наукових журналів і виступати з доповідями на з’їздах медиків у Нью-Йорку, Балтіморі й Лондоні. Він і досі жив одинаком. Не мав часу одружитися, казав він. Він не мав часу ні на що. Але вряди-годи все-таки знаходив якусь часинку для мене, і тоді я сидів у обшарпаному м’якому кріслі в його обшарпаній, захаращеній паперами квартирі, де кольорова служниця тільки розквецювала пилюку по меблях. Мене завжди дивувало, чому він так недоладно живе, маючи, напевне, цілком пристойні заробітки, але зрештою я збагнув, що він просто не бере грошей з багатьох людей, яких оперує. Серед своїх колег він зажив репутації придурка. А коли й брав гроші, то їх у нього легко міг виманити перший-ліпший, хто
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все королівське військо», після закриття браузера.