Читати книгу - "Імператор, Кирило Легович"

Розділ двадцять другий 

Людина - це істотна, яка здана зробити рай у місцях, де навряд чи він би міг існувати.  

      Алмадін  І. “Розсіяння цивілізації” 

Це був не сон. Марія прокинулася в кімнаті на м’якому матраці. Вона хотіла цієї миті майже два місяці, і, нарешті, отримала це.  

Дівчина підійшла до великого вікна, де бачила пустельну рівнину, по якій ще декілька днів тому їздили разом з Ромулом. Одягнувшись, вона вийшла до центрального купола, де вже збиралися люди на сніданок.  

-Доброго дня, пані Маріє, - привітався до неї якийсь бородатий чолов’яга з перснем на мізинці.  

-І вам доброго! Ви часом не бачили Ромула?  

-Він, здається, пішов до інженерного відділу. 

 Це була наукова колонія. Всі ці п’ятдесят осіб вивчали Титан, та прогнозували його подальше засвоєння. Вони мали тут все, тому з голоду їм не було померти. Єдине, що було поганим, так це зв’язок. Ця колонія розташована на майже тисячу  кілометрів від інших у всі боки, а отримання сигналів радіохвиль відбувається тоді, коли пролітає супутник в радіусі трьохсот кілометрів. Науковці жили тут як відлюдники, адже не мали жодного зв’язку з іншими. 

 Марія прийшла до інженерного відділу. Там вона побачила схожого на Ромула чоловіка, що ремонтував їхній всюдихід. 

-Ромуле, ти щось окрім як закони писати, ще й механік! Молодець, не дарма я тобі розповідала про свою науку! 

-Вибачте, пані Маріє, але це не Ромул, - вилізаючи з щитка звернувся Данило. 

-Ой, вибач, думала, що ти мій брат. Ти часом його не бачив? 

-Він тут був, а згодом кудись пішов.  

-Доволі цікаво. Скажи, як я до тебе можу звертатися. 

-Ну, його величність короля гайок і болтів  Лещенко Данило Вікторович!  

Марія оцінила жарт хлопця. Її лице осяяла посмішка.  

-Ахах, дуже приємно, пане Данило! Скажи, через скільки днів ми зможемо вилетіти на Землю. 

-Мінімум пів місяця.  

Зіниці принцеси розширилися, почувши приблизну цифру. Від несподіванки її голос підвищився: 

-Скільки? А чому так довго? 

-Розумієте, зв'язок у нас з’являється, коли пролітає супутник. Він знову з’явиться біля нас через тиждень. Потім, ми відправимо послання на  Землю. Поки вони зрозуміють, розшифрують, то мине ще скількись часу, ну а згодом, за вами прилетить корабель і зможе вас забрати. 

-Як все складно! Ми що знаходимося в дупі Сонячної системи?  

-Майже. Просто Титан малозаселений. Всі хочуть летіти на інші планети, а на супутниках життя сумне й невеселе. Ми тут живемо майже три роки. За цей період часу нам вдалося багато чого зробити. 

-А у вас радіостанції власної немає? 

-Є-то, але для неї потрібно саме супутники, хоч би передати інформацію до Прометея. На Землю від нас повідомлення надсилатиметься довго, але рано чи пізно про вас дізнаються й заберуть назад. 

-Сподіваюся, що воно так і буде. 

 Марія й далі блукала скляними коридорами колонії в пошуках свого брата. Для неї слова Данила були як ножем по серцю, і  її настрій  повністю зіпсувався.   

Вона сіла на лавку в ботанічному саду. Тут було багато зелені та квітів, і пахло неймовірною свіжістю. Марія відчула той самий земний аромат, який не змогла нюхати майже два місяці. Вона сумувала за своїм домом та, перш за все, боялася  за Галактичний Союз.  

 Роздумуючи над  майбутнім, дівчина почула голос Ромула, що спілкувався з директором колонії. 

-Як все погано, пані Юзю! Довго нам ще тут значить сидіти. 

-Так, пане Ромуле! Розумійте, не ми в цьому винні. Ніхто не винен в тому, що в нас немає ані зв’язку, ані, на жаль, корабля. 

-Ось тобі і недофінансування колоній. І таких же багато! 

-Так, ви маєте рацію, - погоджувалася Юзя - сорокарічна жіночка з коротким, багряним волоссям, та у зеленому спортивному костюмі. 

-І нам ніяк не вибратися? - зненацька приєдналася до розмови  Марія. 

-Ооо! Пані Маріє, рада вас бачити. На жаль так. Треба чекати на зв’язок, а він буде через тиждень. 

-Ну добре, що хоч так у нас є колонія, - мовив Ромул. - Завдяки їй ми зможемо хоч би з голоду не померти.  

-Це найголовніше і найкраще, - завершила пані Юзя. 

  Вони тиждень жили в колонії, і змогли адаптуватися повністю до всіх умов. Так Марія  змогла трохи попрактикуватися у своїй сфері наук, а Ромул, розпочав говорити про реформу колоній на малозаселених супутниках й поступово вивчав її структуру. Вони були неначе тут з самого початку, і влилися  в колектив як справжні професіонали кожного зі своїх справ.  

  Дні промайнули швидко. І ось крізь газові хмари, почувся сигнал супутника.  

 Ромул зумів відправити на Землю послання з координатами та зашифрованим таємним словом, аби урядові установи могли його кодифікувати як послання про порятунок імператорської сім’ї.