Читати книгу - "Незвична формула, Наталія Гавдьо"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ніч стояла важка й напружена, як струна перед останнім акордом. Академія спала, не підозрюючи, що прямо під нею ось-ось вибухне битва за її майбутнє.
Шістка друзів — Лін, Кораль, Аркіан, Фенрік, Ашер і Еліс — стояли біля потайних дверей у підземелля під вежею Сутінків.
— Ну що, — пробурмотів Ашер, перевіряючи кинджали, — хтось хоче скласти заповіт перед входом?
— Я вже склала, — відповіла Еліс, обмахуючись віялом, яке випадково було зачароване для побиття ворогів. — Лін успадковує мою колекцію чарівних прикрас, Аркіан — мою термочашку, а Кораль... мою свиню-копилку. Вона найкраща.
— Дякую, я завжди мріяв стати багатим на двадцять три срібні монети, — втонув Кораль.
— Ніхто сьогодні не помре, — перебила їх Лін, міцніше стискаючи артефакт, який вона ніжно називала Флік.
Він обурено заблимав.
"Не хочу вмирати" — було написано миготінням рун на його поверхні.
— Он бачите, навіть Флік проти. А він узагалі — шматок зачарованого металу з характером нарциса.
Аркіан, Фенрік і Кораль глухо зареготали, і в цій миті напруга трохи спала.
Потім вони зібралися докупи, Лін торкнулася дверей — і ті розчинилися перед ними, впускаючи всередину аромат старої мани й загубленого часу.
---
Підземелля дійсно було величезне. Стіни тремтіли від надлишку сирої енергії, а в повітрі клубилися тіні.
Час від часу Аркіан чи Еліс помічали дивні символи на стінах, які наче намагалися втекти від погляду.
— Хтось явно має хворобливу любов до абстрактного мистецтва, — пробурмотіла Лін.
Кораль ішов поруч із нею, час від часу кидаючи на Лін короткі погляди, ніби переконуючись, що вона тут, поруч.
І вона відчувала ці погляди. І це давало сили.
В самому серці підземелля вони натрапили на старовинний круглий зал, на підлозі якого сплелися тисячі рун. І в центрі — вируюче, пульсуюче темне серце. Темна сутність.
Коли вона побачила їх, зал наповнився шипінням і огидним запахом паленої магії.
— Ви прийшли... — пророкотіло воно голосом, що звучав відразу поруч і з усіх кутів одночасно. — Щоб померти?
— Власне, ні, — відгукнулася Еліс. — Ми на побачення! Ти зіпсував нам вечір.
— Я принесу кінець, — гаркнула сутність.
— Справді? Ти хоч квіти приніс? — всерйоз поцікавилась Лін.
У відповідь темрява кинулася на них.
---
Все змішалося: магія, крики, блиск мечів і спалахи заклять.
Кораль, Ашер і Аркіан билися в ближньому бою, Лін підтримувала їх артефактом, що розгорівся білим вогнем, а Фенрік з Еліс тримали оборону й скидали обвали на тіньових створінь.
На мить все виглядало безнадійно.
Темрява зливалася в одну велетенську форму і йшла на Лін.
І тоді вона відчула: Флік намагається щось сказати.
"Не борись силою. Борись серцем."
Вона озирнулася на друзів — Кораля, який бився з лютою відвагою, Ашера, який прикривав спину Аркіану, Еліс, яка кричала закляття, що скоріше були лайками, і Фенріка, який підтримував бар'єри...
Разом. Вони — сила.
— Хапайтеся за мене! — крикнула Лін.
Не вагаючись, усі зчепилися руками — і мана навколо вибухнула.
Їхні емоції, довіра, дружба і любов, що пульсувала між Лін і Коралем, перетворилися на блискучий шторм чистого світла.
Темрява завила. Спробувала втекти.
Але було запізно.
Їхнє світло розірвало її на шматки.
---
Коли все стихло, Лін важко сіла прямо на підлогу.
Кораль опустився поруч і простягнув руку.
— У тебе страшенно красиве світло, — прошепотів він.
— У тебе теж. Але ти все ще винен мені каву, — усміхнулась Лін і вхопила його руку.
І тоді він знову поцілував її, не втрачаючи ані миті.
Друзі, замість того щоб дати їм хвилину спокою, зааплодували.
— Нарешті! — вигукнув Ашер. — Я вже думав, що мені доведеться зачинити вас у магічному мішку разом!
— Тсс, не заважай! — шипіла Еліс, спостерігаючи, як двоє її друзів вперше справді відкрито належать одне одному.
Аркіан, стоячи поруч із Фенріком, тільки багатозначно усміхнувся.
Флік на поясі Лін блимнув золотисто й гордо.
"Молодці," — миготіли руни.
---
Після всього Академія змінилася. Бар'єри стали міцнішими. Темрява була переможена — принаймні, на цей раз.
Ректор, Фенрік, отримав підтвердження, що його батько лишив сліди — і пошук продовжиться. Але не сьогодні.
Сьогодні вони святкували.
Лін сиділа на даху Академії разом із Коралем, його рука на її плечах.
— Знаєш, — сказала вона, дивлячись на зорі, — якщо б мені рік тому сказали, що я опинюсь у магічному світі, знайду справжніх друзів і... кохання...
— То що б ти зробила? — спитав Кораль, усміхаючись.
— Я б швиденько зібрала аптечку. Бо на шляху точно трапиться бійка.
Вони розсміялися.
А зорі над Академією яскраво сяяли, мов благословляючи їхню нову історію.
І це був лише початок.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незвична формула, Наталія Гавдьо», після закриття браузера.