Читати книгу - "Усі в цьому поїзді — підозрювані, Бенджамін Стівенсон"

— Ви явно хотіли, щоб Мактавіш був тут. Подейкують, що він викрав у вас сюжет «Злетіти з рейок». Це так?

Вона наїжачилася.

— Я не збираюся давати вам мотив. Але це цікаво: гадаєте, це вбивство?

— Ройс думає, що отруєння.

Вона пирхнула.

— Що?

— Ройс думає. — Великим і вказівним пальцем обох рук вона зобразила в повітрі рамку, ніби ці слова були заголовком на шапіто. — Оксюморон дня.

— Колись він був судмедекспертом.

— Це він вам сказав?

— Це в його біографії.

— Ви ж знаєте, що біографії нічого не варті, правда? Ви можете написати там що завгодно.

— Але ж він працював у лабораторії? Він має диплом? Про таке не можна збрехати.

— Звісно, має. Але він був начебто випускником чи стажистом, щось таке. Робив фотокопії, носив каву. Це все маркетинг. Ваєтт знав, що це добре звучатиме, тому вони зазначили про це в першій книзі, а тепер, одинадцять книг по тому, я думаю, що Ройс навіть почав у це вірити.

У своєму розслідуванні я цілковито покладався на висновок Ройса про те, що знаряддям убивства був героїн, тож від цих слів у мене враз стиснувся шлунок. Мені вдалося сказати:

— Насправді він був дуже корисним.

— Хочете психологічний портрет Ройса? Ми не маємо часу. Ми навіть до кінця всієї поїздки не змогли б з’ясувати його мотиви. Звісно, він зацікавлений у вбивстві, він нарешті дістав шанс виправдати ту версію себе, яка завжди була здебільшого брехнею. Я сама сертифікований психолог — я регулярно підвищую свою кваліфікацію. Звісно, Ройс, мабуть, десь проходив навчання, але я б двічі подумала, перш ніж дозволити йому поставити мені діагноз. Дослідження — лише теоретичні. Гадаєте, Ліза викрадає автівки, як її персонаж?

Подумки я ще намагався врятувати правдивість своїх свідчень. Навіть якби Ройс перебільшив свою кваліфікацію, не можна було заперечувати, що він досліджував матеріал для одинадцяти романів (і трьох повістей — щоб не забути), тож він, мабуть, був у темі. Він також згадав про дослідження героїну спеціально для однієї зі своїх книг. Чи міг я цьому довіряти? Чи я лише бачив те, що хотів бачити? Щодо цього Мейджорс беззаперечно мала рацію: я відчайдушно прагнув бути корисним.

Я розтулив рот, щоб поставити ще одне запитання, але вона стиснула мені руку.

— Ну, наш час на сьогоднішню сесію майже сплив, містере Каннінґеме. — Вона говорила співучим голосом, із придихом і доволі виважено. Так вона, мабуть, зверталася лише до своїх найбільш схиблених пацієнтів. — Гадаю, буде краще, якщо ми продовжимо вашу індивідуальну консультацію іншим разом. — Вона жестом показала на уявні двері в уявному кабінеті. — Можете записатися на наступний візит у мого секретаря, на виході.

***

У сталевих бочках навколо котеджів запалили вогонь, і коли музиканти заграли голосніше, на танцювальному майданчику здійнявся пил від захоплених тупотом ніг. Зірки були величними, яскравими шпильками на найяснішому небі, яке я коли-небудь бачив. Джульєтт уже не сиділа за своїм столиком. Я шукав її біля крижаних ванн із напоями, коли чиясь важка рука лягла мені на плече. Я обернувся й побачив Дугласа Парсонса, рожевощокого, захеканого. Він водночас відчутно плескав мене по плечу й намагався утриматися прямо.

— Ернесте! — здивовано вигукнув він, наче я був старим другом, якого він помітив у супермаркеті, а не тим, до кого він підійшов сам.

— Дугласе, — сказав я, кивнувши, оскільки «привіт» здалося трохи офіційним. Крім того, звертання на ім’я в моїх підрахунках додавало бал взаємодії з іншими під час цієї поїздки, а з Дугласом балів зараз трохи бракувало.

— Як проводите час? — поцікавився він.

— Ми погуляли. А як минув ваш день у місті? Багато чого побачили?

Дуглас був майже достатньо п’яний, щоб можна було запитати його «Застрелили когось?», але я стримався.

Він дивився на зірки, наче переживав катарсис. Зрештою сказав:

— Це змінило моє життя.

— Я радий.

— Маю вам подякувати за це. Ось що я хотів сказати. Дякую вам.

Я завагався, уже розчарований цією поїздкою, бо прийняв перепрошення, яких не розумів, але мене підкупило очікування в його погляді.

— Нема за що.

— Я серйозно, Ернесте. — Він вирвав із льоду пляшку, наче оголював меча. Маленька лавина з кубиків льоду вивалилася з ванни на землю. Він простягнув мені пиво. Я взяв його, знову не розуміючи, яку роль маю виконувати в цьому діалозі. — Я помітив, ви подумали, що я збрехав вам тоді. Коли ми зустрілися. Коли сказав, що подорожую сам.

— О. — Я відмахнувся. — Ні, я так не думав.

— Думали. І це нормально. Я розумію. Технічно я подорожую сам. Але зі мною є ще дехто, знаєте — духовно.

Тут я повторю правило, що привидів не допускають до чесної гри в детективах. Я вже був готовий списати Дугласа як п’яного божевільного, коли він продовжив:

— Я жив тут раніше. Вдома я вирощував худобу й хотів змін, а Австралія здавалася найкращим місцем для застосування цих навичок. Ми з моїм партнером, Ноєм, спостерігали, як цей потяг проїжджає повз — його було видно з нашого ґанку, і йому це подобалося. Він перевіряв розклад і все таке. Відтоді, як його перетворили на пасажирський потяг, я хотів на ньому проїхатися. Для Ноя. Ну, — він розвів руками, — ось ми й тут. Усе, про що ми мріяли.

— Але ж його тут із вами немає, правда? — спитав я, хоча вже знав відповідь. Два келихи шампанського. Самотні тости.

— Він помер.

— Мені дуже шкода.

— Не шкодуйте. — Дуглас засяяв. — Це саме те, за що я намагаюся подякувати. Коли це сталося, я втік. За океан. І залишався там, і намагався все забути. Але сьогодні… Я розвіяв його прах. Я зміг його відпустити. Через тридцять два роки. Через те, що зробили ви. Я вільний!

Він глянув на небо й напівзавив. Я помітив краплі пива на його бороді — вони були як роса на папороті або, менш поетично, як слина на щелепі скаженого собаки. Був він у захваті чи збожеволів, складно сказати.

Я згадав свою коротку розмову з Дугласом. Він запитав мене, як почувається той, хто когось убив. Він хотів знати, гіркою чи солодкою є помста. Навіть з огляду на контекст моєї першої книги ці запитання були особливо глибокими.

«Почекай-но», — подумав я. Що він щойно сказав? «Через те, що зробили ви». Вибачте, що повертаюся до речення, яке вже було на два абзаци вище, але це важливо. Пазл склався. Три конкретні події віднайшли зв’язок.

У подорож Дуглас узяв із собою пістолет.

Генрі Мактавіш помер.

Дуглас позбувся