Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

Справді, на шляху по руслу я помітив, що деякі кущі в його бортах повалені і дещо засипані піском і галькою; це свідчило про те, що по руслу протікає вода із значною силою.

Ми їхали години три чи чотири цим руслом; нарешті, воно кінчилось разом з південним пасмом Джаїру. Сонце вже сідало, коли ми дістались до невеликого джерела Ащили-Бастау у верхів'ях русла між горбами, що належали вже другому середньому пасмові. Тут була деяка паша для коней і паливо — кущики по схилах гір.

— Хлопці, треба набрати побільше хмизу і аргалу, — сказав Лобсин. — В цій місцевості можуть бути вовки. Сюди, кажуть, іноді забігають кулани з рівнини на південь від Джаїру, а за ними може прийти до нас у гості й тигр.

— Навіщо ти нас лякаєш! — зауважив я. — Біля озера Айранкуль, де був великий очерет і де тигр справді міг би жити, ти нічого не сказав про нього. А тут в ці голі горби чого він прийде?

— За куланами, він їх дуже любить, — виправдувався Лобсин.

— Сподіваюсь, що ні куланів, ні тигра ми не побачимо, — заперечив я. — А багаття, звичайно, вночі будемо підтримувати по черзі. Вовки можуть налякати наших коней.

Так ми й зробили. До півночі по черзі по одній годині вартували хлопці, а потім до світанку по півтори години один з нас. Багаття підтримували невелике, але коли виття вовка розлягалось ближче і коні починали хропти, а собака — гавкати, підкидали палива. Але на початку літа ночі короткі, і о третій годині вже розвидняється. Мені довелось вартувати з двох годин, і через годину я вже пустив коней пастись, а сам з собакою був поблизу них, маючи напоготові рушницю. Це було не зайвим, бо на вершині сусіднього горба показався вовк, що підкрадався до коней. На посвітлілому вже фоні сходу я розрізнив його силует, собака загавкав. Я підвів рушницю і. вистрілив, але було далеко, і картеч, мабуть, тільки шльопнула по шкурі наприкінці польоту, і вовк зник.

Розвиднялося, і я на фоні сходу розрізнив силует вовка.

Наступного дня надвечір прибули до юрт Лобсина у верхів'ях цієї ріки Дарбути. Лобсин залишив там сина і одного коня. Вся його родина і сусіди цілий вечір слухали його розповідь про наші пригоди, про місто та обо нечистих духів, що викликали велику цікавість і різноманітні пояснення, про горби і жили асфальту та рідку нафту. Я забув сказати, що, поки ми ходили оглядати горби, хлопці набрали пляшку цієї нафти, терпляче збираючи ложкою чорну плівку, коли вона випливала на поверхню води в ямі на вершині першого горба. Ця пляшка тепер переходила з рук в руки, нафту нюхали і пробували пальцем на смак. Асфальт з міста і з горбів теж був оглянутий і випробуваний як паливо.

Через два дні знайомою дорогою ми прибули в Чугучак і прийшли до консула, щоб розповісти про цілковиту невдачу розкопок у місті і показати зразки асфальту й нафти. Опис міста видався йому спочатку вигадкою, і він кілька разів перепитував і примушував повторювати деякі подробиці, щоб перевірити, пробуючи спіймати нас на суперечностях. Але ми описували так докладно і однаково, що йому довелося повірити. Пояснення форм міста силою нечистих духів він взяв на сміх, чим дуже збентежив Лобсина, який, незважаючи на багаторічне спілкування зі мною та іншими росіянами, в глибині душі все ще зберігав віру в добрих і лихих духів та в їхню владу над людиною. Консул зробив припущення, що це місто — рідке своєю своєрідністю творіння сил природи, а не людини, чим цілком пояснюється невдача наших розкопок.

Відкриття асфальту і нафти його дуже обрадувало, і він сказав, що в майбутньому воно набуде великого значення. Він порадив мені випробувати, чи годиться привезений асфальт для заливання долівки в моєму будинку. А коли буде удача, обіцяв дати нам замовлення на доставку партії асфальту, щоб залити весь двір консульства і долівку казарми його козаків.

І от я роздобув старий казан місткістю в два відра і розтопив частину асфальту з горбів, додавши за порадою консула ще піску, покрив розтопленою масою долівку в своїй кухні, спершу вирівнявши її. Підлога вийшла не зовсім рівна, бо ми не зуміли вигладити масу як слід, поки вона не затверділа. Але консул після огляду був задоволений і замовив Лобсинові доставити асфальт. Літо було ще в розпалі, часу до спорядження нашого торгового каравану було досить, і Лобсин найняв у Чугучаці кілька возів й поїхав китайським трактом в Шихо до станції Сарджак, звідки вздовж підніжжя Джаїру можна було дістатися до асфальтових горбів. Це було далі, ніж наш зворотний шлях через Джаїр, та зате по колісній дорозі. Проїзд туди й назад, враховуючи видобуток і навантаження асфальту, зайняв два тижні, і доставленого матеріалу вистачило на виконання замовлення консула. Коли вся робота в консула була виконана задовільно, консульство відвідав і амбань Чугучака, що прочув про новий спосіб; він був задоволений і замовив Лобсинові доставити асфальт для двору і служб свого яминю. Лобсин виконав і це до відправки торгового каравану. Таким чином, наша «авантюра з розкопками», як її назвав консул, пішла на користь Чугучаку, а Лобсину дала добрий заробіток.

Ми відкрили досить велике родовище не зовсім чистого (з домішкою піску, нанесеного вітрами) кіру, або асфальту, на південному кінці гірського пасма Джаїр і там-таки виходи густої рідкої нафти в кількох місцях на вершинах горбів, складених з цього кіру, і друге родовище жильного асфальту в місті Нечистих духів на березі ріки Дям. В обох місцях, як пояснив мені консул Соков, можна було припустити наявність нафти на глибині[9].

Ці наші відкриття асфальту, які були відразу використані для благоустрою міста, а також нафти, яка могла забезпечити йому в майбутньому краще освітлення, ніж сальні китайські свічки, примусили мене задуматись над питанням: а що ж ти, Хомо, до цього часу зробив для інших за довгі роки свого життя! Багато років ти розвозив крам по улусах і монастирях Монголії і Сіньцзяну, постачав його неробам ламам і трудівникам аратам і заробляв гроші московським товстосумам і, звичайно, собі і сім'ї свого компаньйона Лобсина. Ось і вся твоя робота на користь загальну! Та ще допомогли ми німцям розкопати старожитності в руїнах