Читати книгу - "Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії"

Оточення Астронавта від здивування замовкло. Вісім чи десять чоловік – менеджери й провідні старші інженери з дружинами – номенклатура Аспена. Всі вони виглядали так, неначе їх столик обляпали лайном. Жодного слова. Вони швидко доїли й пішли, не залишивши чайових.

Так багато для Аспена і астронавтів. У Лас-Вегасі --- ніколи не мав подібних проблем.

Час у цьому місті тягнеться дуже довго. Після п’яти днів у Вегасі почуваєшся, ніби пройшло п’ять років. Дехто каже, що любить його, але деякі люди люблять і Ніксона. З нього вийшов би гарний мер цього міста; разом з Джоном Мітчелом у якості шерифа і Агню в ролі Анального повелителя.

13. Кінець шляху… Смерть Кита… Обливаючись потом у аеропорті.

Коли я сів за стіл з баккарою, мені на плече поклав руку один з охоронців. «Тобі тут не місце,» тихо сказав він. «Пішли з нами надвір.»

«Добре, ходімо,» сказав я.

Вони вивели мене до центрального входу і махнули, щоб підігнали мою машину.

«Де твій друг?» запитали вони в мене, поки ми чекали.

«Який друг?»

«Великий латинос.»

«Послухайте,» сказав я. «Я доктор журналістики. Ви не могли бачити мене тут з якимось латиносом.» Вони зареготали. «А як щодо цього?» І вони тицьнули мені в пику фотографію, наякій був я зі своїм адвокатом за столиком у плавучому барі.

Я стиснув плечима. «Це не я,» відповів я їм. «Його звуть Томпсон. Він працює на «Rolling Stone»… він божевільний, справжній псих. А той чувак, що сидить з ним, це найманий вбивця з голівудської мафії. Чорт, та ви дивилися уважніше на це фото? Який ще маньяк блукатиме тут з однією рукавицею на руці.»

«Ми це помітили.» Сказали вони. «Де він зараз?» Я стиснув плечима. «Він швидко пересувається.» сказав я. «Його замовлення надходять із Сент-Луїса.» Вони вирячились на мене. «Звідки тобі це відомо?» Я показав їм свій значок. «Поводьтесь природньо,» прошепотів я. «Не виказуйте мене.» Коли я від’їхав, вони все ще стояли там. Машину пригнали якраз вчасно. Я заплатив паркувальнику п’ять баксів і дав по газам, круто пробуксувавши колесами й залишивши за собою слід від шин.

Нарешті все скінчилось. Я під’їхав до «Фламінго» і переніс усесь багаж до машини. Я хотів підняти дах для конспірації, але щось сталося з мотором. Лампочка генератора горіла яскраво-червоним світлом ще відколи я заїхав у озеро Мід, щоб перевірити її на водонепроникність. Кинувши швидкий погляд на панель приладів ставало зрозуміло, що в цій машині зламане абсолютно все. Нічого не працювало. Навіть фари. А коли я натиснув кнопку кондиціонера, то почув вибух під капотом.

Дах заклинило на половині, але я все ж вирішив спробувати доїхати до аеропорту. Якщо ця клята хуйня не заглохне, я завжди зможу залишити її і викликати таксі. В сраку це сміття з Детройту. Їм це так з рук не зійде.

Сонце вже зійшло, коли я дістався аеропорту. Я залишив кита на VIP парковці. Хлопець, десь п’ятнадцяти років на вигляд, зареєстрував її, але я відмовився відповідати на його питання. Його здивував загальний стан машини. «Господи Боже!» вигукував він. «Як це сталось?» Він ходив навколо неї, тицяючи пальцем на кожну вм’ятину й тріщину.

«Я знаю,» відповів я. «Вони виб’ють з мене лайно за неї. Це непідходяще місто для того, щоб їздити тут трансформером. Найгірший випадок стався на бульварі якраз напроти «Сахари». Ти ж знаєш, там є куток, де збираються наркомани? Боже, я не міг повірити своїм очам, коли вони всі раптово оскаженіли.» Хлопець відразу ж змінився в обличчі. Він спохмурнів і виражав собою німий жах.

«Не переймайся,» сказав я. «Я застрахований.» Я показав йому контракт, де дрібним шрифтом було написано, що я був застрахований від УСІХ пошкоджень всього за два долари на день.

Хлопець все ще кивав, коли я пішов. Я почував провину за те, що залишив його самотужки робиратися з машиною. Інакше не можна було пояснити звідки взялись такі ушкодження. Я був убитий, зламаний, витиснутий. За нормальних обставин мене б уже схопили й заарештували, тільки б я заїхав сюди… але не сьогодні, не цього ранку, не з цим хлопцем. Зрештою, я був «VIP». Інакше вони б не здали мені машину ще тоді…

Нехай кури повертаються до курника, думав я, прямуючи до аеропорту. Було ще занадто рано, щоб щось робити, тож я сів у кав’ярні і причаївся за «LA Times». Десь внизу автомат грав «One Toke Over the Line». Я намагався послухати, але мої нервові закінчення не реагували. Єдиною піснею, яку я міг слухати в аеропорті була «Mister Tabourine» . Чи може «Memphis Blues Again»… «Aww, mama… can this really… be the end...?» Мій літак відлітав о восьмій, тож я мав у своєму розпорядженні ще дві години. Я почувався надзвичайно помітним. В голові пульсувала думка, що за мною стежать; сітка затягувалась… ще трішки і вони схоплять мене, мов якусь скажену тварину.

Я ще раз переглянув увесь свій багаж. Все, крім сумки в якій були наркотики. І ще магнум 357. Чи є в них тут клятий металодетектор? Я прогулявся до реєстрації, намагаючись виглядати прирдньо, поки розглядав чорні ящички біля охорони. Нічого не було видно. Я вирішив просковзнути повз ворота з посмішкою на обличчі, бурмочучи щось про «падіння цін на ринку деталей»…

Протсо реєстрація ще одного невдалого продавця. Вали все на клятого Ніксона. Справді. Я вирішив, що було б набагато природніше, якби я зав’язав із кимось розмову – просто звичайна розмова між двома пасажирами: «Агов, друже! Думаю ти дивуєшся чому я так пітнію? Так! Чорт забирай, мужик! Читав сьогоднішню газету?.. Ніколи не повіриш, що знову втнули ті засранці!» Я подумав, що це був би найоптимальніший варіант… Але не міг знайти нікого, хто б виглядав досить безпечно, щоб заговорити з ним. Всі тут виглядали так, неначе готові були заїхати мені по ребрам за найменший хибний рух. Мене мучила паранойя… я почувався головорізом, що втікає зі Скотланд Ярду.

Скрізь, куди не глянь, всюди були Свині… того ранку аеропорт Лас-Вегаса був повний копів: масовий від’їзд після Конференції Окружних Прокурорів. Коли я зібрав усе докупи, то нарешті відчув полегшення і перестав хвилюватись за своє ментальне здоров’я.

ВСЕ вже готово.

Ти Готовий?

Готовий?

Що ж, чом би й ні? Це був важкий день у Вегасі. Тисяча копів виїжджають з