Читати книгу - "Адвокат негідників"

На його прохання зустрічаємося в убогому стрип-клубі далеко від центру міста. Відвідувачі — самі сині комірці. Стриптизерок краще не описувати. Повертаюся до сцени спиною, щоб не бачити. Намагаюся перекричати галас:

— Завтра подаю позов. Ренфро, останнє вторгнення наших спецпризначенців до будинку.

— Оце так дивина, — сміється він. — Дай-но вгадаю, на твою думку, забезпечити правосуддя найкраще вдасться під головуванням Його Честі Арні Семсона.

— Молодець.

— Йому сто десять років, у нього вищий статус, він при смерті, і взагалі він каже, що більше не береться за справи. Хіба таких не слід відправляти на пенсію?

— Це відомо тільки тобі і Конституції. За цю справу він візьметься. Такса звичайна?

— Ага. Тільки ж він може відмовитись і передати справу нижче за ієрархією.

— Я мушу спробувати.

Передаю йому конверт, в якому 3 000 доларів готівкою. Він миттю пхає його до кишені, навіть не дякує, і переключається на дівчат.

О дев’ятій наступного ранку приходжу до канцелярії і подаю позов на 50 мільйонів доларів проти Сіті, департаменту поліції, шефа поліції і восьми спецпризначенців, які напали на будинок Ренфро шість днів тому. Десь у каламутних канцелярських глибинах Оукі задіює свою магію, і справа «випадково й автоматично» призначається судді Арнольду Семсону. Копію позову електронною поштою надсилаю своєму приятелю в «Кронікл».

Також я подаю запит на тимчасову судову заборону, щоб не дати прокурору заморозити активи Дуґа Ренфро. Це улюблена потужна тактика влади — тиснути на обвинувачених в кримінальних правопорушеннях. Початкова ідея полягала в тому, щоб заблокувати цінності, джерелом походження яких могла бути участь обвинувачуваного в тій чи іншій незаконній діяльності, передусім в незаконному обігу наркотиків; вилучити здобуті нечесним шляхом статки і ускладнити життя наркокартелям. Однак, як і в ситуаціях з багатьма іншими законами, прокурори невдовзі винахідливо розширили сферу застосування цієї практики. Щодо Дуґа, влада намірилась доводити, що його цінності — будинок, автомобілі, банківський і пенсійний рахунки — були надбані, зокрема, за рахунок брудних грошей, зароблених на приторговуванні екстазі.

І знаєте що? На час проведення невідкладних слухань щодо тимчасової судової заборони міські прокурори відступають і шукають вихід. Суддя Семсон, ще настирливіший, ніж зазвичай, сварить їх і навіть погрожує їм звинуваченням у неповазі до суду. Ми виграємо перший раунд.

Другий раунд — слухання щодо застави в суді штату, в якому розглядається справа про замах на вбивство. Оскільки всі його активи залишились доступними, я можу стверджувати, що Дуґ Ренфро абсолютно не схильний до втечі і з’являтиметься в суді на кожну вимогу. Його будинок коштує 400 тисяч доларів готівкою, і я пропоную розмістити документи на будинок як заставу. Суддя, на мій подив, погоджується, і я виводжу клієнта із зали суду. Ми виграємо другий раунд, щоправда, ці стартові раунди були легкими.

Через вісім днів після поранення і втрати дружини Дуґ Ренфро повертається додому, де на нього чекають троє його дітей, семеро онуків та кілька друзів. Повернення не буде гучним. Мене люб’язно запрошують приєднатися, та я відмовляюсь.

За своїх клієнтів я змагаюся що є сили, заради їхнього захисту я здатен порушити більшість законів, та я ніколи не зближуюся з ними понад міру.

Десята година розкішного суботнього ранку, я сиджу на лаві ігрового майданчика і чекаю. Це за кілька кварталів од мого помешкання, тут ми зазвичай зустрічаємось. На тротуарі з’являється чарівна жінка з семирічним хлопчиком. Він — мій син. Вона — моя колишня дружина. Судова постанова дозволяє мені проводити з ним раз на місяць тридцять шість годин. Коли він підросте, у мене буде право на триваліші візити, але поки все отак суворо. Це має свої причини, та я б волів не обговорювати їх зараз.

Коли вони підходять до лавки, Старчер не усміхається. Я підіймаюся і торкаюся губами щоки Джудіт — більше щоб втішити дитину, а не її. Вона до мене не торкається.

— Привіт, друже, — куйовджу його волосся.

— Привіт, — відповідає він, розвертається і йде до гойдалки. Джудіт опускається на лаву поруч зі мною, ми спостерігаємо, як він відштовхується і починає гойдатися.

— Як у нього справи? — питаю.

— Добре. Вчителі задоволені. — Довга пауза. — Бачу, ти останнім часом дуже зайнятий.

— Справді. А ти?

— Звичайна метушня.

— Як Ава? — питаю про її партнерку.

— У неї все чудово. Що робитимеш сьогодні?