Читати книгу - "Драматичні твори, Леся Українка"

мені тепер ви стали за кайдани,

бо не одважусь я вас покаляти

нізащо... ох, невже таки нізащо?

Знав, мій тиране, як мене скувати!

(Сідає гаптувати біллю срібний серпанок.)

У розділі IV після слів Лицаря «...тепер я глузд його аж надто тямлю. Аж надто!» викреслено:

Хто визволить, той вимагає дяки,

а для людей нема миліше дару,

як воленька чужа. Дитину рідну

кохають батько-мати і за теє

бажають послуху - неволі, значить;

спізнаються по волі молодята

і вже присяги прагнуть - знов неволі...

Служебка

А ти ж би як хотів? Звести з ума

та й кинути? Ти мудрий, «без присяги»,

це кожний захотів би!

Лицар

Що ти знаєш?

От я і без присяги, й без любові,

а зв’язаний з тобою...

Служебка

Любий мій!

(Хоче його обняти.)

Лицар

(відступає)

Ой, не спішись мене в хомут гнуздати!

Доволі з тебе, шо твоє тавро

носитиму на лобі до загину,

бо я того довіку не забуду,

що я не визволив себе з темниці

і не загинув там, а як баран

дав вивести себе, невідь куди і нащо.

Неслава! Ганьба! Сором!

В цьому ж IV розділі після слів Пастуха:

...я навіть на прогалині фіалку

одну знайшов і «гусячі лапки»...

викреслено:

Ще трохи, то й скляна гора розтане.

Служебка

Скляна гора розтане? Схаменись!

Вона ж не з льоду, з чистого кришталю.

Пастух

А хто її вгадає, люди кажуть,

що якби добре сонечко пригріло,

то все б таки хоч трошечки підтала,

там, кажуть, є й крижини, й кришталини,

де глибше - лід, а зверху - там кришталь.

Вона ж таки будована, не справжня,

і будівничі величезні гроші

побрали на будівлю. Хто ж повірить,

щоб таки ні крихотки й не вкрали.

Сама ж таки подумай, що дешевше:

лід чи кришталь?

Служебка

Та відомо, що лід!

Пастух

Ото ж то й є! Ну, як просвітить сонце

крізь той кришталь, прогріє глибоченько,

як попливуть там потайні потоки

та як посуне той кришталь, мов крига,

завалить нам усі хліви й стайні,

обори та свининці. То-то буде!

Служебка

І що там буде? Ніби зроду сонце

на неї не світило?

Пастух

Та не так!

Вона збудована вже в возовицю,

в холодні ночі та в студені роси,

а там пішли дощі, пороша, вітер.

Яке то сонце? А тепер, гляди,

коли б на гарній кришталевій брилці

не з’їхала з гори у діл принцеса.

В’язень-лицар

Принцеса!

Пастух

Що се?

Служебка

То луна!

Пастух

Луна?

Луна в свининці? Дивно... дуже дивно.

(Тихше.)

Ти чула? Їх вже кілька сот розбилось

об мармуровий поміст, ослизнувшись

на кришталевій кручі, все лицарство

було хоробре, цвіт країни... шкода!

Там, де лицарський бік, найгірша круча,

Тут, на «свинарськім», не така, та звісно,

лицарство брудами гордує... Шкода...

А звідси б легше вилізти на шпиль

аж до принцеси, до її в’язниці.

Лицар

В’язниця!

Пастух

Знов луна?... Е, ні, небого,

Се щось непевне... Я таки чував

Щось стороною.

(Дивиться служебці в очі.)

Служебка

Брехні, повір!

Далі в розділі IV після слів Будівничого, звернених до робітника-підлітка:

Ну, а ти біжи

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

щоб знали всі, яка сутужна справа.

Біга́й!

закреслено:

Хлопець іде, але зараз повертається наляканий.

Хлопець

Ой, пане майстре! Способу немає

пройти через хліви. Там дозорчиня

сказала підпаскам все бидло завернути.

Біжить назад вся гурма без ладу -

поламані ж тепер всі загородки -

то й суне так, котре куди попало.

Попереду кнури, та бугаї,

та жеребці, та барани з цапами,

я ледве втік... стоптали б... розірвали б...

Ой, пане майстре!

Чутно несвіцький рев, тріщання останніх загородок, гукання підпасків.

Ой, біжать, біжать!

Хлопець кидається на гору і стає на виступ.

Тут же, в розділі IV після слів:

Скілька голосів

(гукають)

Куди ти? Божевільний! Стій! Вернись! -

викреслено уступ:

3-й майстер не слухає, спускається додолу і в ту ж мить попадає на роги бугаєві, той підкидає його високо вгору, другий бугай ловить знов на роги. Змучений, зранений майстер умирає, помітуваний помежи бидлом. Товариші, сковані жахом, мовчки дивляться на його муки,- ніхто не важиться його боронити; дехто пробує кинути ножем або сокирою в гурму бидла, але то тільки гірше дратує люту ранену скотину і не дає ніякої помочі. Довге мовчання серед людей і несамовитий рев серед бидла. Нарешті рев трошки втихає.

Молодий хлопець

(на горі, вище від інших)

Товариші! Нам треба всім податись

отак горою аж на бік лицарський,

бо сі хліви й обори там кінчаться,

там чисто і безлюдно.

Будівничий

Слизько й стрімко.

Молодий хлопець

Там можна вмить спуститись.

Будівничий

І розбитись.

Ні, хлопче, годі. Досить вже тих проб.

Спитай її (вказує на принцесу), чи мало їх було?

І що з них вийшло?

Принцеса

(закриває лице. Болісно)

Ох, не згадуй краще!

Будівничий

Моя