Читати книгу - "Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська"

Два перезбуджених організми протилежної статі, отримавши левову долю задоволення, потроху почали приходити в норму, стабілізуючи пульс, тиск та дихання. Зараз у них не було жодного бажання, окрім, як лежати нерухомо, зайвий раз не відкриваючи очі.

Після феєричних вибухів, що спазмами сковувало усе тіло, через декілька хвилин до Марах прийшло довгоочікуване полегшення, а разом із ним і перше просвітлення в голові. Для Ліама ж, навпаки, цей неодноразовий пристрасний танець, геть вибив все з голови, отруївши організм любовним зіллям.

Ніколи раніше він не почував себе настільки щасливим. Ніколи раніше не насолоджувався своєю партнеркою, настільки, що все довкола відійшло на інший план, залишивши Таіру центром його галактики.

В цю мить все сприймалося краще, ніж було насправді. Яскраво-зелений мох, що у цю пору року радував своєю м’якістю та теплотою, нагрівшись на сонці, відчувався за найм’якіше царське ложе, а довгий чоловічий плащ, який послужив службу ковдри, був най лагіднішим шовком, що обволікав їхні оголені тіла.

- Тобі боляче, коли ти їх розкриваєш? – пройшовся Ліам шершавим пальцем по шраму біля лопаток, по черзі виціловуючи дві продовгуваті полоси ніжними губами та у своєму блаженному сп’янінні продовжував пестити дівоче тіло, ніби хотів сповна насолодитися приємним моментом близькості.

Від подібної ласки, мурахи по дівочій шкірі затанцювали бентежний танець, а м’язи сіпнулися, відкриваючи справжній внутрішній стан, який можна було порівняти з натягнутою струною, що резонувала кожен раз, коли до неї торкалися.

- Не більш, ніж відчути поріз на шкірі, який швидко заростає, - почулося сухе у відповідь і на цей раз, засліплений чоловік впіймав тривожні для себе ноти.

- Тепер ти скажеш, що це була помилка, - мовив іронічно, зробивши власні висновки, адже те, що сталося між ними, ніяк не можна було назвати любов’ю. - Я попереджав.

- Скажу, що це було необхідно, аби вижити. - Своїми словами підтвердила повернення здорового глузду. - Ми говоримо про це тільки сьогодні і більше ніколи не підіймаємо цю тему, - піднялася та винирнула з-під плаща, потягнувшись за одягом, що валявся поряд.

- Помиляєшся, - глузливо відповів Ліам, демонстративно відкинувшись на спину та заклавши руки за голову, аби споглядати на картину маслом з гарного ракурсу. - Рік тому, мене вкусила одна комаха і я три дні не міг жити спокійно. Тебе ж вкусили дві, а значить рівень токсину у тебе в крові вдвічі, а то й в тричі більший, враховуючи твою вагу. Зараз розрядка погасила підвищений рівень гормонів, але з часом вони знову накопичаться, і все повториться, ще й не одноразово.

Аби Таіра в цей час не настільки поспішала накинути на себе спідню білизну та залізти в комбінезон, наче то був тест на швидкість, вона б добре роздивилася лукавий чоловічий погляд та грайливих бісенят, що витанцьовували разом з бровами, на перед смакуючи свою безсумнівну майбутню перемогу.

- Думаю на цей раз я справлюся і без тебе. Якщо прийдеться – буду сидіти годинами у холодній воді.

- Ну-ну… - ще одна глузлива посмішка, як реакція на власні спогади та сумнівні результати подібної практики, яка тільки притупляла ломку, не блокуючи першопричини.

- Досить валятися, як ситий кіт, - за мить полетіло в спадкоємця, разом з його одягом, як натяк на те, що обідня сієста підійшла до кінця. – Нам пора. Сам казав, що треба до вечора дістатися до місця зустрічі.

- Що за дурна звичка завжди виганяти мене з ліжка?

- Можеш валятися, якщо хочеш, але я на тебе чекати не буду, - відказала Таіра далі, майстерно закручуючи довге волосся в недбалий равлик, слідом зав’язуючи пов’язку.

- Тобі не здається, що ми з тобою сваримося, як подружня парочка? – піднявшись на свої обидві, запитав Ліам, зовсім не соромлячись своєї наготи.

- Не здається.

- Все ясно, дівчина – крижане серце, повернулася, - буркнув, на радість для Марах, натягуючи комбінезон.

- Ходімо, - мовила чорнява та впевнено почала рухатися на схід, стараючись зайвий раз не дивитися на чоловіка, аби якнайдовше зберегти здоровий глузд.

Їхній шлях простягався далеко вперед, минаючи скелясті гори та кам’яні уступи, що час від часу змінювалися природною зеленню дерев та кущів, що зустрічалися у цій місцевості. Хвилини змінювалися годинами та йшли одна за одною, зменшуючи білий день, але і це було занадто довго.

На цей раз Ліам, як на диво, йшов позаду та мовчки, стараючись зайвим словом не порушити дівочого захисного бар’єру, який з кожною годиною давав тріщину, по новій затягуючи Марах у дофамінову пастку. Благо, що на цей раз свідомість була не така п’яна, як спершу, але навіть цей факт не зменшував наявність внутрішньої ломки, яку дівчина зі сталевою витримкою старалася поховати в середині.

- Ми прийшли, - почулося з-за спини, коли сонячні промені поступово почали опускатися за обрій, забираючи з собою духоту спекотного дня.

- Тут нікого не має, - роздивляючись все довкола, роздратовано відповіла Марах, відчуваючи новий прилив гормонів.

- Тут і не повинно нікого бути. Нам в середину, - відповів та показав рукою в бік ущелини, що вела до печери.

- Нам у печеру? – запитала та не чекаючи відповіді, рушила вперед, ніби у неї швидко спливали дорогоцінні секунди часу.

- Так, - поплентався за неї слідом, швидко ставши для дівчини гідом. – Це одне з небагатьох безпечних місць у цих землях. Захищене скелями та камінням від зайвих очей та жителів підземного царства. Така собі природня фортеця з низкою лабіринтів та окремих камер, а ще, на додачу, що дуже добре для тебе, в середині є невеличке підземне озеро з природним джерелом води.

- Ніби апартаменти на відпочинку, - не говорила, а бурчала, як незадоволена стара діва.

- З власним спа-салоном, - додав до її висновку Ліам, вже просуваючись кам’яними лабіринтами, що поступово затягували їх в темінь. - Користуйся та ні в чому собі не відмовляй.