Читати книгу - "Атарінья"

кінця… Я з тобою.

- Я з тобою, - прошепотіла Артаніс, - бо мені страшно дивитись в порожні очі

Келебріан. І страшно танцювати й веселитись, коли там, у Мандосі – ще троє

Арафінвіонів.

- Я з вами, - вимовив Ант, - можливо в тому житті я ніколи не зустріну князя

Фіндекано, однак я віддам усе, щоб він був щасливим. І вельможний Маедрос теж…

- Я з вами, - прошепотіла Нерданель, - але це несправедливо: одна я нічого не

втрачаю… Ніякого ризику – для мене.

- Ми всі ризикуємо, - сказав Ельронд, - однак ризик є справою шляхетною. Так любив

примовляти мій названий син на ім’я Естель.

Діви та жони з Першого Дому опісля балу перебували в стані повного зачудування.

Нерданель наче підмінили. Трагічно-сумна жінка в білому десь зникла, замість неї

Тіріоном гордо походжала, а то і носилась верхи, немов вихор, рудоволоса красуня, вбрана в усі відтінки зелені. Сукні вона нині міняла трохи не щодня, зачіски – трохи не

щогодини. Враження було таким, що княгиня на когось, або на щось очікує, і хоче

зустріти цю мить у всеозброєнні.

Лехте, дружина Куруфінве-молодшого, потай вважала, що жона Феанаро виблагала у

Валар прощення… Для кого тільки? Для самого Феанаро? Для одного з синів? Для

56

котрого? А може – для всіх? Запитати про це Нерданель ніхто не наважувався – княгиня, як і раніше, шикувала своїх двірських пань і панянок наче воїнство.

Однак, еllet сповнилися надії і дзвінко виспівували у дворі старої садиби, що схожа була

нині на квітник. І охоче приймали гостей – а надто Ельронда. Шепотілися, що загадковий

родич напевне привіз княгині звістки від її сина Макалауре… Авжеж, адже говорили, нібито він втратив пам’ять, і блукає з арфою по берегу моря, там, в Ендоре, співаючи

морю і вітру. Невже останньому з Феанорінгів вдалося вижити, і він має прибути сюди, на одному з Кірданових кораблів? Деякі цікаві панни навіть бігали потай до Альквалонде, але черговий корабель привіз тільки кількох Синдар, а чи Нандор, і одного

світловолосого Лаіквендо.

Ельронд же, якраз опісля прибуття того корабля, прийшов до Нерданель цілком

задоволеним і погідним. З ласкавим усміхом – жінка ще не бачила його таким.

- Мила пані Нерданель, - мовив він за чашечкою quenilas, - чи можемо ми поговорити

там, де нас не підслухають цікаві панянки?

- О, хіба що в моїй майстерні, - відповіла з усміхом Нерданель, - з мене погана

змовниця, я не вмію приховувати радість.

- О, не треба приховувати, не треба… Найкраще зберігати таємницю нічого не

приховуючи. Однак, пройдемо до майстерні?

У затишному дворику, сповненому мармурових подоб загиблих, вони присіли на

невеличку лаву, і Ельронд сказав:

- Я віднайшов спосіб, як взяти у Олоріна перстень Вогню. Але мені потрібна ваша

допомога…

- Моя? – ледь здивовано перепитала Нерданель, - адже я майже не знаю цього Мая, відаю лише, що він є учнем Скорботної Ніенни….

- Олорін, - мовив Ельронд спокійно, - нині мешкає у Валмарі, у власній садибі. З ним

мешкають і оті два гобіти, яких ви бачили на причалі. А нещодавно сюди прибув ще

один учасник Війни Кільця. Я маю на увазі сина мого друга Трандуїла, Леголаса.

- Я щось не дуже… - почала Нерданель.

- Я поясню. Леголас хоче побачити бойових друзів і Мітрандіра. Я теж хочу навідати

старого приятеля… Ми вирушимо родиною – я, Келебріан, мої сини. Окрім того зі

мною поїде Ерестор, мій колишній домоправитель з Рівендейлу, Леголас, – і ви…

- Але як я поясню свої відвідини? – спитала Нерданель затривожено, - адже я не маю з

вашою компанією нічого спільного…

- Весь Тіріон говорить, що ви очікуєте на прибуття Макалауре… Що нібито хтось

сказав вам, що він живий… О, не поспішайте гніватись, мила княгине, послухайте…

Ви поїдете з нами, щоб розпитати Мітрандіра, чи не є чутки про те, що Макалауре

врятувався, правдивими. Це буде привід. Далі я підхоплю нитку розмови і приведу її

до Келебрімбора. І тоді ви попрохаєте у Олоріна персня роботи Келебрімбора, попрохаєте, як пам’ять про онука, якщо вже у вас не зосталося пам’яті про синів.

Зрештою – це ваш перстень, як і два інших. За правом творця – адже з Першого Дому

зосталися тільки ви.

Нерданель подивилась в