Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

*Алекс

До початку показу залишалося ще доволі багато часу. Ми поспілкувалися з нашими моделями й віддали їм костюми. Після цього Мія пішла до Ітана та Єви, бо вони разом мали зустріти Евеліну та привітати її з днем народження. Я вийшов з-за куліс і наткнувся на Асею. Вона виглядала доволі блідою та стривоженою. Прийшлося пригорнути її до себе за талію, щоб вона не зіштовхнулася з паркетом. Дівчина підняла очі й подарувала мені свою натягнуту усмішку.

— Обережніше, — промовив я, перш ніж відпустити її.

— Спасибі. — Вона поправила своє густе волосся й відійшла назад.

— Ти ніде не бачив Сабріну? — запитала Ася. Її очі спантеличено металися з одного кута в інший.

Я заперечно похитав головою, склавши руки на грудях. Вона важко видихнула і помчала кудись на своїх високих підборах. Сьогодні Ася була сама не своя. Я опустив плечі й пішов далі. Та цього разу мене ледь не збила з ніг розлючена Сабріна. Вона пройшла повз і нахабно глянула на Евеліну. Між дівчатами відбулася суперечка в наслідок якої Сабріна отримала заслуженого ляпаса. Я не міг повірити, що ця гадюка отруїла моделей Річа та Елі. Ким потрібно бути, щоб так вчинити?

До початку показу залишилось обмаль часу. Та ми всі разом згуртувалися, щоб допомогти нашим друзям. Якщо чесно, то я вважав, що ці двоє найбільше заслуговують на перемогу. Їхні костюми були просто неперевершені. Та залишалась ще одна невеличка проблемка. Нас було дев'ятеро, а костюмів — десять. Я важко видихнув, згадуючи всіх своїх знайомих з універу, які б могли зараз нам допомогти, але нікого так і не згадав. Наші роздуми перервала Ася. Я здивовано глянув на неї, коли вона запропонувала свою допомогу. Вона хотіла загладити свою провину й цим вчинком приємно мене вразила. Я справді хотів, щоб вона змінилася і в неї все було добре.

Коли ми розібрались з проблемами Річа та Евеліни, то попрямували за куліси. Поки наші моделі переодягалися, я підійшов до Мії, які знервовано дивилась на сцену через велику чорну ширму. Мої руки ковзнули по її талії й на мить вона здригнулася.

— Хвилюєшся? — прошепотів я, нахиляючись до неї ближче.

— Звісно. Стільки народу зібралося... А якщо їм не сподобається наш одяг? — Я обернув її до себе й взяв за руки. Мої великі пальці почали ніжно масувати її зап'ястя.

— Поглянь на мене. — Мія підняла свої яскраві сині очі догори. Я вже був готовий розчинитись в цій блакиті. — Все буде гаразд, чуєш? Ми старалися над цим проєктом і в нас все вийде. Ти отримаєш високий бал, як і хотіла. — Вона заплющила очі, видихнула й тоді легко посміхнулась, розслабившись. Я поправив пасмо її неслухняного волосся і теж усміхнувся.

— 3... 2... 1... — залунало зі сцени.

— Нам потрібно йти.

Ми знову повернулися в гримерку. Наш порядковий номер — 3. Вже через декілька хвилин моделі дефілювали на сцені в наших костюмах. Зал захопливо спостерігав за нами та обдарував нас оплесками. Я навіть помітив в останньому ряді Ксенію та батька, які радісно махали нам. Невже вони теж прийшли? Батько просто не фанат подібних заходів. Думаю, що це його нова дружина вмовила його сюди прийти. В будь-якому випадку я дуже радий їх тут бачити.

— От бачиш. Все пройшло добре, — промовив я до Мії. Вона підійшла ближче й міцно обійняла мене. — Невже ти не проти привселюдно заявити про те, що ми разом? — запитав я, примруживши очі.

— А хіба ми разом? — Її питання поставило мене в ступор. А хіба ні? — Ти не пропонував мені офіційно стати своєю дівчиною.

— Ох, ці дівчата... — Я закотив очі. — Я можу надіслати тобі на мейл офіційну заяву з підписом про те, що маю намір стати твоїм хлопцем, міс Даймонд. Цього буде достатньо? Чи можливо потрібні ще якісь довідки? Щеплення всі маю, шкідливі звички відсутні. Можу ще табель зі старшої школи принести. — Мія роздратовано хмикнула.

— Містере Грей, цей сарказм вам не до лиця. Зайві слова скорочують ваші шанси отримати поцілунок від вашої потенційної дівчини до 0. — Я приклав руку до лоба й вдав що мені погано.

— Міс Даймонд, ви розбиваєте мені серце. Дайте мені ще один шанс. — Я благально глянув на неї.

Мія поклала руку мені на груди й штовхнула мене назад. Я опинився припертим до стіни.

— Твоє серце б'ється так швидко. — Я проковтнув великий комок у своєму горлі, все ще не зводячи погляду з Мії. — Моє теж. — Вона взяла мою праву руку і приклала до своїх грудей. — Мені не потрібні ніякі офіційні заяви. Просто скажи, що не дозволиш йому розбитись. Знову...

— Ніяких знову. Твоє серце в надійних руках. Я берегтиму тебе, найцінніший діамантику в моєму житті, — щиро промовив я.

— Алексе, Міє, де ви? — з коридору почувся стукіт голосів. Ми відсторонилися, бо нас кликала Ася.

— Ми вже йдемо!

— Ти засмутилась через те, що ми не здобули цю перемогу? — запитав я, спускаючись зі сцени.

— Зовсім ні. Евеліна та Річард заслужили на цей показ, — відповіла Мія, посміхаючись.

— Я теж так вважаю.

Ми хотіли підійти до батьків і привітатись з ними, але нас зупинила якась жінка.

— Добрий день. Мене звати Кейт Вільямс. Я — дизайнерка. Ми б могли з вами поговорити? Це не займе багато часу. — Місіс Вільямс з надією глянула на нас. Мені здалося, що я вже раніше бачив її, але ніяк не міг пригадати де саме.

— Так, звісно, — відповіла Мія, вказуючи на вихід з актового залу.

Ми втрьох зайшли у вільну аудиторію.

— Нещодавно я прилетіла в Нью-Йорк з Парижа і вирішила відкрити тут новий шоурум. Я власниця мережі магазинів "Brightness". Ваша колекція була просто неймовірна. Ці яскраві принти приголомшливі. Феєричні поєднання, які я запам'ятаю надовго. Я створюю нову осінню колекцію. Мені потрібні талановиті дизайнери, які допомогли б мені з цим. І здається, що ви ідеально підходите на їхню роль. Мені б хотілось, щоб ми з вами почали співпрацювати. Це б було хорошим початком у вашій кар'єрі. І це ще не все. Мені потрібні моделі для однієї зйомки. Я в Нью-Йорку нещодавно й абсолютно нікого тут не знаю. Проте, ви двоє доволі гармонійно виглядаєте разом. І я б хотіла побачити вас в роботі. Це був би цікавий досвід для вас двох. Знаю, що це мабуть дуже дивно, що я ось просто підійшла до вас зі своїми не менш дивними пропозиціями, але в цьому вся я. Люблю я спонтанні речі, — промовила Кейт, розводячи руками. Вона поправила свій червоний капелюшок й усміхнулася. — В будь-якому випадку я залишу вам свою візитку. У вас є час подумати до четверга. Хорошого вам дня! — Місіс Вільямс зникла так само швидко, як і появилась.