Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"

Блін, я так готувався до тих вихідних, як ніколи. Все тому, що у суботу мали приїхати Сірий зі своїми дівчатами. Капець, три баби в хаті. Герой! А у неділю обіцяв маму забрати з її громіздкої сталінки, щоб помилувалася, як квітнуть вишні, бо вона страшенно переживала, що пропустила цвітіння абрикос та персиків. У моєї мами душа японки – любить сісти й  милуватися квіточками, особливо колисади цвітуть. 

  Приїзд  мами на дачу – серйозний іспит, це як інспекція пожалувала. Вона в мене чистюля та акуратистка до кісточок.  Я ріс у хаті, де було чисто, немов у аптеці, та гарно, як у музеї: квіточки, килимки, обої в тон килимкам; ані пилючки, ані натяку на зародження якогось безладу. Мати нас з батьком видресирувала так, що обов’язок «усе має бути бездоганно» переріс у звичку. Часу прибирати у мене не було, тому викликав прибиральників з клінінгової компанії й вони видраїли  хату до блиску. Єдина кімната, куди не пустив – моя спальня. Аж щелепи зводить, коли чужі люди копирсаються у моїх речах.  Як лев, люблю, щоб моя особиста територія була недоторканна, і  пофіг, що там гармидер. Так, у спальні був безлад, але хто його, крім мене, бачить?  Усе, що можна,  валялося, але красиво валялося по фен шую. Який сенс прибирати, коли мама ніколи не пхає носа на мою територію – у неї манери англійської королеви: усе знає, про інше здогадується, але загадково посміхається й хвалить, а привід похвалити єдиного синочка завжди знайде. У неї три подруги найближчі –єврейки, а ті своїх дітей лише хвалять, тому й мама звикла до цього ритуалу.  Любить хизуватися якимись аристократами у тридесятому поколінні. Ці жіночі витребеньки… Чим би не бавилася, аби істерику не закатувала і на тиск не жалілася.  

—    Зараз як схопить тиск, то ще й інсульт гахне. Розіб’є параліч, уляжусь до смерті в ліжко, то й будеш качки з-під мене тягати, - улюблена погроза.

Лад у дворі наводив сам. І страшенно боявся зізнатися собі, що усі ці старання більше не для мами, а для іншої людини – Ніни. Що подумає Свєта, а тим паче Серьога – не хвилювало. Сірий чітко дав зрозуміти:

—    Ромич, припремося на шашлички й рибку посмикати у твоєму болоті. Дівчат захотів витягти на природу, бо реально не вилазять з чотирьох стін. Свєта  у звітних паперах потонула, Нінка з Танькою щось друкують і день, і ніч, ти ж знаєш, реферати, курсові – студентство, скоро сесія.

—    Приїздіть, я ж тільки за, - а серце радісно так смикнулося. Уявив Ніну – і не лише серце смикнулося. Блін, на фіг мені ці пристрасті на старості років? Після  сильних почуттів до Лілі більше  таких не переживав, та й не хотілося особливо. Коханок вистачало. З дружиною якісь гібридні відносини були  на кшталт «дружнє спільне проживання під одним дахом». Вона пішла, а мені синьо-зелено. Брешу, було декілька днів паршиво через те, що мене кинула жінка. Не я її, а вона мене. Зазвичай, з мого боку було свинське ставлення до дам, які нав’язливо пропонували стосунки. Ніч – і до побачення. Ні, не так, ніч – і прощавай! А Свєтка так і заявила, коли йшла:

—    Все, Ром, втомилася. Не хочу більше бути тінню твого великого почуття. Не хочу дочекатися дня, коли ти від мене підеш. Нінка підросте – і підеш, побіжиш. Краще сама піду. Так легше буде й тобі, і мені, - і що скажеш, вона бачила й відчувала те, про що я навіть не думав, боявся думати.

Може, в кого й вийшло змиритися-злюбитися, але не у нас із Свєткою. Штучний шлюб не став справжнім. І причина – не відсутність дітей. Ми не дихали одне одним, ми раділи, коли лишалися насамоті. А так не має бути між чоловіком і дружиною.

Чим ближче та субота наближалась, тим  більше переживав, що не впораюсь з емоціями, інстинктами. Але присутність Серьоги та Свєти були гарантом – я не дозволю собі зайвого, я ж цивілізована людина чоловічої статі.  Дику козу Таньку обіцяли  лишити вдома, бо вона хвора. І не сперечаюсь – реально хвора, на всю голову й ще деякі частини тіла.

Але гості приїхали, і  ця коза в тому числі. Стрімко видужала? Як кішка. 
Я аж закляк, побачивши  її вид – дебільні джинси з дірками, еталон молодіжної моди, отруйного жовтого кольору кросівки зі строкатими шнурками, светр теліпається непотрібним шматком тканини… Цирк поїхав – клоунів розгубив, то вони до моєї дачі якраз і добігли. В принципі, мене якось не чесало, в що була одягнена та коза, але ж Ніна, дивлячись на подружку, і сама в таке вирядилася. Дівчата трохи на опудал схожі були, дивишся – і посмішку вичавлює  така яскрава картинка. Хотів було якусь колючку кинути щодо видончику дівчат, але потім передумав. Поруч з ними їхні батьки, які такі замиловані одне одним, що не помічають нічого й нікого навкруги.  То й я відморозився. Яке правило господаря? Правильно - гостинність. Прекрасно ж посиділи, шашлик вийшов  смачний, соковитий. Я салати двох видів з ресторану замовив, щоб голову не морочити та рукам дати спокій. Краєм ока бачив, у якому захваті Свєта й  коза її мала від мого будинку й двору. І знав, що нахабна дівка ця Танька, але щоб настільки… Якого вона поперлася до моєї спальні?  Поки говорив по телефону з Дімкою, власником  автошколи, куди Ніну вчитися прилаштував, почув дивні звуки, а там і черевик  кози з-під ліжка визирнув.  Першим поривом було витягти цю нахабну дівку, прямо за черевик схопити, вигребти її з-під ліжка й висловити  усе, що я про неї думаю. Побоявся захопитися, нагрубіянити. Передумав ганьбитися, посміхнувся й зачинив її у кімнаті – підійшов до покарання нестандартно. Цікаво було подивитися, що робитиме. Сам з  собою парі уклав – позве на допомогу чи ні?  І як буде пояснювати, що в моїй спальні опинилася?  Логічно, що репетувати, щоб її випустили,  гівнючка мала б у вікно. Вікно в моїй спальні лише одне, тому обійшов дім, став за рогом, щоб не видно, й чекаю. Недовго довелося підпирати стіну. Не врахував  концентрованого дурного авантюризму дівки. Поперлася вилазити з вікна… І ледве не скрутила собі шию. Я ж не звір, підтримав, щоб цілою лишилася.  Я не знаю, що їй важливіше: дурна її макітра чи нахабна дупка, тому ловив, що ловилося. Бачити її спантеличене обличчя – справжня насолода. Отримував задоволення від її безпорадного кліпанням очима рівно хвилину, бо потім перевів погляд убік – і просто закляк: на мене витріщилися  розчаровані красиві очі Ніни, Серьогіні питально-іронічні, здивовані ніжні Свєтині… і… тиць моя радість – мама! Недаремно мені  кров снилася й мама згадувалася – до ворожки не ходи – з дипломатичним позачерговим візитом-ревізією прибула моя  мама. За законами підлості – вчасно!