Читати книгу - "Межа Фундації"

І сказав:

— Якщо ти збираєшся бути науковицею, то мусиш поводитися як науковиця. Це означає, що ти мусиш завжди бути спокійною, чемною, завжди робити те, що я тобі скажу. І ти маєш навчитися говорити, як я. Також тобі доведеться познайомитися з іншими науковцями. Ти боїшся?

— Я не буятиму… не боятимуся, пане, якщо ви будете зі мною.

— Я буду з тобою. Але спершу я маю знайти для тебе кімнату, домовитися про туалетну кімнату для тебе, місце в їдальні та одяг. Тобі доведеться носити одяг, що більше пасує науковиці, Нові.

— І це все я… — почала вона нещасним голосом.

— Ми забезпечуємо інших.

Безсумнівно, йому доведеться знайти якусь жінку, щоб організувати новий одяг для Нові. Також потрібен хтось, хто навчить гамішку основ особистої гігієни. Зрештою, хоча одяг на ній, мабуть, був найкращим з того, що вона мала, і вона явно причепурилася перед зустріччю, від неї було добре чути трохи неприємний запах.

А ще йому доведеться докласти зусиль, щоб стосунки між ними були зрозумілі. Те, що чоловіки Другої Фундації (та й жінки теж) час від часу робили вилазки до гамішів заради задоволення, ні для кого не було секретом. Якщо вони не втручались у свідомість гамішів, ніхто й не думав здіймати через це галас. Сам Гендібал ніколи собі такого не дозволяв і волів думати, що це тому, що він не відчував потреби у вульгарнішому й пікантнішому сексі, ніж той, що доступний в Університеті. Можливо, жінки Другої Фундації і здавалися млявими порівняно з гамішками, але вони були чисті й мали гладеньку шкіру.

Але навіть якщо ситуацію неправильно зрозуміють і в бік Спікера, який не лише звернув увагу на гамішку, а й привів її до себе, лунатимуть кпини, йому доведеться витримати цей сором. Наразі ця фермерка, Сура Нові, була його ключем до перемоги в неминучій дуелі зі Спікеркою Делармі та рештою членів Ради.

4

Гендібал не бачив Нові аж до обіду, коли її привела до нього жінка, якій він нескінченно довго пояснював ситуацію — принаймні її несексуальний характер. Вона зрозуміла чи принаймні не наважилася показати нерозуміння, що, можливо, теж було добре.

Тепер Нові стояла перед ним, сором’язлива, горда, зніяковіла, радісна — усе відразу в несполучній суміші.

Він сказав:

— У тебе дуже гарний вигляд, Нові.

Одяг, який їй дали, пасував навдивовижу добре, і, поза сумнівом, вона мала зовсім не сміховинний вигляд. Невже їй стиснули талію? Припідняли груди? А може, це просто було непомітно, коли вона була у своєму фермерському вбранні?

Її сідниці випиналися, але не вульгарно. Її обличчя, звичайно, залишалося непривабливим, але коли засмага від життя просто неба зблякне й вона навчиться доглядати за шкірою, то вже не буде аж така негарна.

Заради старої Імперії, ця жінка справді вирішила, що Нові буде його коханкою. І спробувала її для нього причепурити.

А потім він подумав: «Чому б і ні?» Нові доведеться з’явитися на засіданні Ради Спікерів, і що привабливішою вона здаватиметься, то легше йому вдасться донести свої погляди.

Саме тоді до нього надійшло повідомлення від Першого Спікера. Такий спосіб зв’язку був поширений і прийнятний у ментальному суспільстві. Більш-менш неформально таке повідомлення називали «ефектом збігу». Якщо ви невиразно думаєте про когось і в цей момент ця людина думає про вас, то виникає взаємна стимуляція, що розростається й за кілька секунд робить обидві думки виразними, рішучими і, вочевидь, спільними.

Це може приголомшити навіть тих, хто розуміє цей процес інтелектуально, а надто якщо ці раніше невиразні думки були такими туманними (з одного кінця або з обох), що пролетіли повз увагу свідомості.

— Я не зможу бути з тобою цього вечора, Нові, — сказав Гендібал. — Маю деяку наукову роботу. Я відведу тебе до твоєї кімнати. Там будуть книжки, і ти зможеш вправлятись у читанні. Я покажу тобі, як користуватися сигнальним пристроєм, якщо тобі щось буде потрібно, а завтра побачимося.

5

— Ви хотіли мене бачити, Перший Спікере? — ввічливо запитав Гендібал.

Шандесс ледь помітно кивнув. Виглядав він похмуро й цілковито на свій вік. Шандесс нагадував непитущого чоловіка, який перехилив міцного алкоголю. Нарешті Перший Спікер сказав:

— Я вас «кликав».

— Без гінця. З того, що «виклик» був прямий, я подумав, що це щось важливе.

— Так і є. Ваша здобич… першофундатор Тревіз…

— Так?

— Він не летить на Трентор.

Гендібал не виглядав здивованим.

— А чому б він мав летіти? З інформації, яку ми отримали, відомо, що він полетів разом з якимось професором стародавньої історії, що шукає Землю.

— Так, цю легендарну Первісну планету. І саме тому він мав би прилетіти на Трентор. Зрештою, хіба професор знає, де Земля? А ви? А я? Чи можемо ми бути впевнені, що вона взагалі існує чи колись існувала? Звичайно, вони мали б прибути в цю Бібліотеку, щоб отримати необхідну інформацію, якщо її взагалі можна отримати. До цієї години я вважав, що ситуація не досягла кризового рівня, що першофундатор прилетить сюди й що ми з його допомогою дізнаємося те, що нам потрібно.

— І це, безперечно, і є причина, чому йому не дали сюди прилетіти.

— Але куди ж він тоді збирається?

— Як я розумію, нам це поки що невідомо.

Перший Спікер роздратовано зауважив:

— Здається, ви спокійно до цього ставитеся.

Гендібал відповів:

— Я думаю, чи не на краще, що так сталося. Ви хочете, щоб він прилетів на Трентор і тут можна було тримати його в безпеці й використовувати як джерело інформації. Але чи не виявиться Тревіз джерелом іще важливішої інформації про важливіших гравців, ніж він сам, якщо полетить туди, куди хоче, і робитиме що хоче за умови, що ми не втратимо його з поля зору?

— Цього мало! — сказав Перший Спікер. — Ви переконали мене в існуванні цього нового ворога, і тепер я не можу заспокоїтися. Ще гірше, я переконав себе, що ми мусимо здобути Тревіза чи втратимо все. Я не можу позбутися відчуття, що він і ніщо інше є ключем.

Гендібал з притиском сказав:

— Що б не сталося, ми не програємо, Перший Спікере. Це було б можливо, лише якби ці Антимули — знову-таки вашими словами — і далі копали під нас непоміченими. Але тепер ми знаємо про них. Ми вже не діємо наосліп. Якщо ми зможемо працювати разом, то на наступному засіданні Ради почнемо