Читати книгу - "Невідома планета 2, Олександр Кваченко"

Інтерлюдія.

Вечір у залишків місцевих бандитів не задався, досвідченого вбивцю послали на справу, а він не впорався, пройшов, здавалося б, всі перешкоди готелю до пілота корабля. Людей, кочівників, охоронців міста та обслугу ресторану, ніхто не знав, що його охоронятимуть псіони, та й сам він виявиться ним. Ще й бос бажав бачити, що відбувається в реальному часі, а він і побачив провал. Під дією псі методики аґрафки вбивця виклав все, що знав, спільників, місця зборів, схрони, явки, локації підприємств. Містом йшов тотальний шмон усіх цих місць, а жменька подільників, що розбіглася, тулилася в каналізації, загнані туди як щури. Останні, хто втік від облави, розповідали, що їх беруть за черговістю, не питаючи та не звинувачуючи на місці. Людина під дією псіона сама розповідала про всі свої темні діла та гріхи, вже гуляли міською мережею їхні розповіді. Руйнувалася основа банди в місті та її столітні напрацювання. Це був крах.

Невизначеність лякала і злила всіх бандитів, вони зібралися в таємному каналізаційному сховищі з виходом за стіни міста і обговорювали план нападу, із закиданням плазмовими гранатами всієї команди корабля. Потрібно знищити причину їхніх невдач. Раптом пролунав шурхіт у коридорі. Хтось впустив гвинтівку, по камерах та охоронних датчиках жодного руху не було, в межах кількох кілометрів тунелів, а один з їхніх охоронців лежав без руху. Зайняли оборону і послали молодого перевірити, що сталося. Хвилина, інша, по зв'язку передали, живий охоронець, ніби спить. Наростала паніка, потім один із кімнати похитнувся і завалився носом у землю, потім ще, ще кілька, останні почали тікати через запасний вихід. Але й вони не добігли, впали в одному з коридорів до виходу. Трохи згодом, з непримітного виходу каналізації, виліз такий не схожий на інших кіт і побіг до дівчини, йому за цю підземну мандрівку обіцяли дати повний псі енергії кристал.

Інтерлюдія.

З вечора начальник охорони Мак не спав, а вже був обід наступного дня, та розворушений Міком мурашник не вщухав. Вже були забиті всі камери осудженими, було розслідувані і закриті сотні справ крадіжок та вбивств, що лежали десятиліттями не розкритими. Місцева система правосуддя у вигляді ШІ, штампувала вирок так швидко, як у його улюбленому барі друкував харчовий апарат снеки під алкголь. І кінця цьому поки що не було помітно, людей приводили, вони зізнавалися, їх відводили в камери. Довбаний конвеєр, куди їх усіх тепер дівати. Псіони це з одного боку добре, але з іншого це страшна зброя.

А сам Мік полетів знову, у пустелю, в один із вузлів оборони планети за плазмовими гарматами й обладнанням.

Надійшов виклик на нейромережу. Викликала аграфка Оллі.

- Ще раз добрий день. - почала вона. - Пересилаю ще зізнання від спійманих людей і передаю координати залишків бандитів і работорговців у каналізації міста. Мік просив забезпечити йому частку від знайдених у схронах бандитів зброї, обладнання та спорядження.

- Дякую, прийняв. Це все?

- Так, обережніше рухайтеся в каналізації, там заміновано і стоять датчики, пустіть уперед роботів. Я відпочивати, та на обід. Як будуть нові клієнти кличте мене, буду в готелі.

- Прийнято. - відповів Мак і взявся віддавати накази через мережу, сну йому схоже ще довго сьогодні не бачити.

Інтерлюдія.

Гор щиро радів тому, що йому не доведеться ставати на шляху цього Міка, донедавна, здавалося б, звичайної та простої людини, і це добре що він на їхньому боці, мисливець, пілот, приємний хлопець, та й команда в нього гарна. "Чи це ми на його боці?" Ця думка змусила його задуматися повторно.

Подивився на викликаних ним відставників до офісу, що вже зібралися в холі  будинку. Це були ті, яких до себе хоче забрати Ден у форт. Може й свою людину туди послати, або пізніше, як усе облаштується. Потрібно діяти по ситуації.

"Хто ж ти, такий і Мік і чому за тобою стоять стільки людей, звідки сам узявся і де ваша база? Ніколи в житті не повірю, що стільки людей, фахівців своєї справи, може з'явилося з нізвідки." - сам собі поставив запитання старий мисливець. І тільки зараз звернув увагу на камери, вони показували те, що відбувалося в холі гільдії.

А там творилося щось дивне.

Гор, у німому подиві спостерігав за тим, як люди похилого віку гільдії ділилися враженнями від щойно переглянутого інформаційного кристала, того що передав Ден із форту, не зважаючи на здивовані погляди адміністратора, вони вийшли на вулицю й вирушили до найближчого бару. Потрібно самому подивитися, що там за інформація, що їх так схвилювала.

І чомусь у нього склалося стійке враження, що він сам прекрасно знає відповідь на поставлене самому собі запитання? Гор дивився в спини старих, по камері, які віддалялися. Що може їх підняти з насидженого місця, чи то пригоди, чи то знову старе забуте почуття, що ти знову комусь потрібен, і від тебе є користь, і ти не прозябаєш однотипні дні, забутий на задвірках міста. Дивне відбувається навколо.

Подивимося, що з цього вийде, а поки що є важливіші справи.

Інтерлюдія.

У кочівників була рада, екстрена, їхню гостинність зневажили найнахабнішим чином, їх гостей намагалися вбити на їх території, відповідальні люди не забезпечили охорону, пропустили вбивцю, не зреагували на загрозу, яка призвела до поранення одного зі старійшин. Зараз усі служби звітували як це все сталося. А виявилося все банально, недолугість персоналу і некомпетентність охорони, з'ясувалося і ще багато інших чинників, які призвели до такого результату. Були замінені відповідальні, терміново були поліпшені системи стеження і зв'язку, персонал отримав прочухана і був відправлений на курси та тренування дії та протидії атакам, при тій чи іншій ситуації. Загалом вирішили як бачить начальство, а потім викликали фахівця зі сторони, щоб він оцінив їхні нововведення і методи. Спеціаліст все побудував заново і до обіду стан справ прийшов у відносну норму, зроблену за всіма правилами безпеки. Залишилося вирішити, як загладити провину перед гостями. Слово взяв один зі старійшин.