Читати книгу - "Трагедія в трьох діях, Агата Крісті"

– А що це таке, «Щасливі родини»?

– Це гра. Діти грають у неї в яслах.

– Ну, для зведення будиночків вони теж годяться.

Еґґ підійшла до столу, взяла кілька карт і стала із захопленням роздивлятися.

– Юний Рулет, син пекаря, – він мені завжди подобався. А тут місіс Дурень, дружина картяра. О Господи, певно, це я.

– А що такого смішного, мадемуазель?

– Прізвище.

Дівчина залилася сміхом, побачивши спантеличене обличчя Пуаро, а коли закінчила, той промовив:

– А, так ось що сер Чарльз мав на увазі вчора. Я не розумів… А Дуррен і справді звучить дуже схоже на слово «дурень». І звичайно, саме тому він і змінив прізвище. Та й вам не хотілося б стати леді Дуррен, чи не так?

Еґґ розсміялася, тоді сказала:

– Ну, побажайте мені щастя.

– Я щиро бажаю вам щастя, мадемуазель. Не скоробіжного юного щастя, а щастя довговічного – щастя, витесаного в скелі.

– Я передам Чарльзу, що ви вважаєте його скелею, – мовила Еґґ. – І розкажу вам про те, чому прийшла. Я все хвилювалася через цю газетну вирізку, що випала з гаманця Олівера. Ту, яку йому віддала міс Віллз. Мені здається, або Олівер відверто бреше, кажучи, що не пам’ятає, звідки її взяв, або її там ніколи й не було. Він випустив якийсь інший папірець, а та жінка обіграла все так, ніби то була вирізка.

– А навіщо міс Віллз це робити?

– Бо вона хотіла перевести підозру на Олівера.

– Ви думаєте, вона злочинниця?

– Так.

– А який у неї мотив?

– Про це мене краще не питайте. Я можу припустити лише те, що вона ненормальна. Розумні люди часто божеволіють. Інших причин для її дій я не бачу – як і мотиву.

– Якесь безвихідне становище, чесне слово. Звісно, я не повинен змушувати вас вгадати мотив. Але себе я постійно про це питаю. Який мотив стоїть за смертю містера Беббінґтона? Коли я знайду відповідь на це запитання, справу можна буде вважати розкритою.

– Ви вважаєте, тут має місце щось, окрім божевілля? – запитала Еґґ.

– Так, мадемуазель, одного божевілля – божевілля, про яке ви говорите, – недостатньо. Є причина. Я мушу відшукати причину.

– Що ж, до побачення, – почала прощатись Еґґ. – Пробачте, що потривожила, але я мала поділитися думками. Я йду з Чарльзом на генеральну репетицію «Цуценя сміється». Ну, знаєте, п’єси, яку міс Віллз написала для Енджели Саткліфф. Завтра прем’єра.

– Mon dieu![32] – вигукнув Пуаро.

– Що таке? Щось сталося?

– Так! Сталося. Я дещо зрозумів. Чудова думка! О, я був сліпий, сліпий.

Еґґ витріщилася на нього. Ніби усвідомивши ексцентричність своєї поведінки, Пуаро опанував себе. Тоді поплескав Еґґ по плечу.

– Вам здається, що я збожеволів. Аж ніяк. Я чув, що ви сказали. Ви йдете на «Цуценя сміється». Там грає Енджела Саткліфф. От і йдіть та не звертайте уваги на те, що я сказав.

Спантеличена, Еґґ пішла. Залишившись на самоті, чоловічок почав ходити кімнатою й бурмотіти щось собі під ніс. Його котячі очі виблискували зеленим.

– Mais oui[33], це все пояснює. Цікавий мотив – дуже незвичний, я ніколи не стикався з таким, а втім, дуже зрозумілий і за таких обставин природний. Загалом дуже цікава справа.

Детектив пройшов повз стіл, де й досі лежали його карти, і змахнув їх руками.

– Щаслива родина мені більше не потрібна, – промовив сам до себе. – Лишається тільки діяти.

Він узяв капелюха і вдягнув пальто. Потім спустився сходами у вестибюль готелю, де йому викликали таксі. Пуаро назвав адресу сера Чарльза.

Приїхавши на місце, детектив розплатився і зайшов у хол. Швейцар був зайнятий із ліфтом, тож Пуаро піднявся сходами. Щойно він дістався третього поверху, двері квартири сера Чарльза прочинилися, і в дверному отворі з’явилася міс Мілрей.

Поява бельгійця її ошелешила.

– А, це ви!

Маленький чоловічок розсміявся.

– Так, власною особою. Чи правильно – своєю? Enfin, moi![34]

Міс Мілрей промовила:

– Боюся, сера Чарльза немає вдома. Він поїхав до театру «Вавилон» з міс Літтон-Ґор.

– Я шукаю не його. Днями я забув тут свій ціпок.

– О, розумію. Ну, якщо ви подзвоните, Темпл знайде його для вас. Даруйте, я не можу затриматися. Поспішаю на вокзал. Їду в Кент, навідати маму.

– Розумію. Не буду вас затримувати, мадемуазель.

Він відійшов убік, а міс Мілрей квапливо пронеслася сходами. В руках у неї був невеликий дипломат.

Та коли жінка пішла, Пуаро ніби забув, навіщо прийшов. Замість піднятися до квартири, він розвернувся і знову пішов униз. Вийшовши з дверей під’їзду, побачив, як міс Мілрей сідає в таксі. Ще одне таксі повільно їхало вздовж тротуару. Детектив посигналив рукою, і воно зупинилося. Він сів у машину й попросив їхати за першим таксі.

Чоловічок зовсім не здивувався, коли те поїхало на північ і зупинилося біля станції Паддінґтон, хоча це – дивний вибір, якщо їдеш у Кент. Пуаро пішов до кас і замовив квиток першого класу до Лумута й назад. Потяг мав вирушити за п’ять хвилин. Піднявши комір так, щоб закривало вуха, – день був холодний, – Пуаро затишно влаштувався в кутку вагону першого класу.

До Лумута потяг прибув о п’ятій. Сутеніло. Стоячи віддалік, бельгієць почув, як міс Мілрей привітав дружній носій невеличкої станції.

– Вітаю, міс, яка несподіванка. А сер Чарльз приїде?

Міс Мілрей відповіла:

– Ні, це спонтанна поїздка. Я повертаюся в Лондон завтра вранці. Приїхала владнати кілька справ. Ні, таксі мені не потрібне, дякую. Піднімуся стежиною.

Сутінки густішали. Жінка швидко підіймалася на скелю хвилястою стежкою. Не підходячи надто близько, за нею слідував Еркюль Пуаро. Він ступав по-котячому м’яко. Діставшись до «Воронячого гнізда», міс Мілрей дістала із сумочки ключ й зайшла в бічні двері, лишивши їх прочиненими. За кілька хвилин вона з’явилася знову. В руках у неї був іржавий ключ і ліхтарик. Детектив заховався за кущем, звідки все було добре видно.

Жінка обійшла будинок і пішла нагору крутою зарослою стежкою. Еркюль Пуаро – за нею. Вона підіймалася і підіймалася й раптом опинилася перед старою кам’яною вежею, які часто трапляються на узбережжях. Ця була в кепському, занедбаному стані. Однак на брудному вікні висіла фіраночка, і міс Мілрей вставила ключ у великі дерев’яні двері. Ключ повернувся з невдоволеним писком. Двері відчинилися, застогнали петлі. Жінка зайшла всередину, присвічуючи ліхтариком.

Пришвидшивши ходу, Пуаро її наздогнав. Він теж безшумно зайшов у вежу. Світло ліхтарика міс Мілрей нервово стрибало по скляних ретортах, бунзенівських горілках та інших приладах.

Жінка взяла лом. Вона занесла його над скляним агрегатом, коли хтось схопив її за