Читати книгу - "Що сказала бабця-ворожка?, Rada Lia"

Аня дивилася на все це широко відкритими очима, її погляд був сповнений жаху. Такого розвитку подій не очікував ніхто.

Вона опустила очі вниз й теж заверещала не своїм голосом — її руки покрилися чорним пір'ям, а пальці стали схожими на курячі.

— Боже мій, що це відбувається?! — викрикнула вона, однак звук вийшов схожий на гиготіння птаха, а слова не розбірливими. Серце шалено калаталося. Дикий страх оповив її серце. 

За секунду все знову стало як було. Руки повернулися до нормальної форми, пір'я зникло. Аня почала судомно дихати й обмацувати себе руками. Впевнившись, що кінцівки на своєму звичному місці, дівчина схопила себе за щоки. І лише переконавшись, що з нею все гаразд, підняла очі на Божену. Та сиділа навпроти неї така сама перелякана, як і Аня. Її зовнішність теж встигла повернутися до норми.

— Не вийшло? — гірко запитала Аня.

— Схоже що ні, раз ти досі зі мною в тій самій реальності, — зітхнула Божена. — Вибач, я справді хотіла допомогти, — вона винувато глянула на Аню.

— Що ж, — Аня піднялася з-за столу ледь не плачучи, — тоді не бачу сенсу затримувати та витрачати ваш час.

Похиливши голову, вона попрямувала до виходу.

— Аня, — гукнула жінка, — я ще кілька днів тут побуду. Тож якщо будуть ще якісь ідеї, можемо знову спробувати.

Повернувшись додому, Аня з надією поглянула на маму й оббігла квартиру по периметру, заглянувши в кожну кімнату. Вона таємно сподівалася зустріти там тата чи побачити ще якусь ознаку того, що реальність змінилася.

— Доцю, ти сьогодні якась дивна, — лише зітхнула мама й попрямувала на кухню.

Аня похилила голову й пішла слідом за нею.