Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

З-­поміж низки досить дієвих трансляторів цієї ідеологічної конструкції особливе місце посідають гуманітарні чинники, оскільки саме під їх впливом відбувається формування засадничих світоглядних і ціннісних установок особистості й соціуму, які до того ж через глибоку вкоріненість зі значними труднощами демонтуються з емоційно-­вольової сфери людини. Ідеться насамперед про релігію, мову, освіту та культуру. Саме в такому гуманітарному контексті проект «русского мира» прагнуть застосувати як світоглядно-­ідеологічний чинник супроводу політичних і економічних процесів на пострадянському просторі та в краї­нах колишнього «соціалістичного табору».

Не буде перебільшенням стверджувати, що політичний проект «рус­ский мир» кінця ХХ — початку ХХІ ст. має ті самі фундаментальні складники, що й російська імперська ідеологія середини ХІХ ст., яка базувалася на «православ’ї», «самодержавстві» та «народності». «Народність» ретушували під «російську мову і культуру», а «самодержавство» форматується як «єдність історичної пам’яті» з характерною відданістю традиціям російської імперії. При цьому простежується абсолютна суголосність у виконанні мегазавдань як церковною, так і державно-­політичною владою: «Собирание «русского мира» является общим делом Российского государства и Русской Православной Церкви»[31].

Сумнозвісна концепція «русского мира» найбільш повно сформульована патріархом РПЦ Кирилом. У програмі «Слово пастиря» в 2014 р. він відверто озвучив цивілізаційні та духовні претензії Росії: «Якщо говорити про цивілізацію, то Росія належить до цивілізації більш широкої, ніж Російська Федерація. Цю цивілізацію ми називаємо «русским миром». «Русский мир» — це не світ Російської Федерації, це не світ Російської імперії. «Русский мир» — від київської купелі хрещення. «Русский мир» — це і є цивілізація, до якої належать люди, які сьогодні називають себе різними іменами — і росіяни, й українці, і білоруси»[32]. Симбіоз фальшивих ідеологем щодо «братніх» і «єдиних» народів тісно переплітається з імперськими фантомами концепції Третього Риму[33], в якій акцентується на винятковій духовній місії Москви і Росії та на богообраності російської влади.

Прикметно, що спроба зібрати всіх «росіян» під спільним державним дахом є, власне, точною копією концепції, яку проповідували А. Гітлер та А. Розенберг у 1920—30-х роках стосовно «об’єднання» «роз’єднаної» німецької нації. Схожу концепцію проповідував С. Мілошевич, висуваючи аргумент «розділеного сербського народу», подібну теорію розвивали угорські фашисти під час Другої світової війни, виправдовуючи політику свого уряду, спрямовану на встановлення контролю над територіями, які належали Угорщині до Першої світової війни.

Ідеологія розділеної нації чи «русского мира» — це уявлення про органічну єдність за походженням усіх росіян, що одразу нівелює всі сучасні правові засади націо­нального державотворення. Стосовно Украї­ни — це розрахована на довгі роки світоглядна програма знищення її цілісності, суверенітету та державності. Ідеологи «русского мира» стверджують, що україн­ської нації як такої не існує, що це вигадка чи то австрійців, чи то поляків, чи то євреїв, і, звідси, логічно, як конспірологічна фікція, вона повинна бути ліквідована. Її необхідно повністю знищити — ніяких загравань, ніяких умовностей. Ідеологія «русского мира» фактично проектує положення, що свідомі українці — це природні вороги «русских».

Згідно з доктриною «русского мира», «русскими» вважаються три категорії населення світу: етнічні росіяни, незалежно від того, де вони проживають; російськомовне населення, незалежно від націо­нальності; співвітчизники, які коли-­небудь проживали на території Російської імперії, СРСР та інших державних утворень, а також їхні нащадки.

У площині гібридної війни ідеологія «розділеної нації» пролонгує нарощування наступальних дій на сході Украї­ни. Адаптивний механізм вживляння цієї ідеології у свідомість росіян викликає кумулятивний ефект зворотної радикалізації масової свідомості, коли люди, які вчора говорили одне, завтра починають говорити зовсім інше. Тут задіяні ефекти геометричної прогресії радикалізму. Врешті-­решт заручниками цього процесу стануть усі, навіть ті, які мислять деідеологізовано, прагматично. Тут також важливо наголосити на своєрідному симбіозі російського шовінізму з тоталітарними постулатами радянського періоду.

Іншим важливим складником ідеології російського месіанства є проголошення необхідності «захисту та звільнення Європи». Концепція визволителя та захисника найбільш виразно втілена у міфологізації «Великої вітчизняної війни» та перемоги над фашизмом. Продовженням цього месіанського концепту є два основні тренди. Перший — це визначення всіх опонентів як фашистів, або «фашиствуючих», незалежно від суті питання. Друге — це перебирання на себе місії і сьогодні захищати Європу та європейську цивілізацію. У цьому контексті можна стикнутися і з уявленням про Росію як останнього захисника християнських цінностей; і з твердженнями про неможливість вирішення міграційної кризи та проб­леми ісламського тероризму без співробітництва країн ЄС з РФ; і з заявами про необхідність звільнення Європи від впливу США, чия зовнішня політика відриває Європу від Росії.

Таким чином, міфологізована історія використовується путінським режимом для виправдання права РФ на успадкування імперської «величі», а ідеологія цивілізаційного та духовного месіанства — як завдання та призначення Російської імперії на майбутнє.

4.3. Відродження великодержавних амбіцій

У ХХІ ст. геополітичне середовище стає дедалі більш складним та суперечливим, зростає роль США як світового гегемона та Китаю як однієї з найпотужніших економік світу. Росія в таких умовах прагне зайняти одне з чільних місць у світі. Варто зазначити, що вона вже входить в «Групу двадцяти» (G20), є постійним членом Ради Безпеки ООН, має велику територію та багата на природні ресурси, що робить її впливовим гравцем на міжнародній арені. Однак існуючий статус не задовольняє амбіцій нинішнього керівництва Росії, що прямо пов’язує стратегічні інтереси РФ із розширенням сфери її геополітичного впливу.

Така позиція відображена у Концепції зовнішньої політики Російської Федерації, де основним принципом є зайняття «міцних і авторитетних позицій у світовому співтоваристві, що найбільшою мірою відповідають інтересам Російської Федерації як одного з впливових центрів сучасного світу»[34]. Це також означає зіткнення її інтересів з інтересами інших країн світу, залежно від того, наскільки «масштабними» вони є.

Прийшовши до влади, президент Путін декларував повернення могутності та престижу Росії як одне із своїх першочергових завдань. Проте виникає питання, як саме він визначає могутність та престиж і які цінності та критерії закладені в ці поняття. Концепція зовнішньої політики РФ частково дає відповідь на ці запитання, зазначаючи, що серед основних цілей зовнішньої політики Росії є «вплив на загальносвітові процеси з метою встановлення справедливого і демократичного світопорядку, заснованого на колективних засадах у вирішенні міжнародних проб­лем» та «підтримка і популяризація в іноземних державах російської мови і культури народів Росії…»[35]. Тобто, посилаючись на демократичні принципи, Путін намагається побудувати «рус­ский мир», який вивів би Росію на провідні позиції в світі, оскільки осередки російської мови, культури чи громадян можна віднайти практично в кожній краї­ні світу, і, в разі необхідності, їх треба буде «захищати».

Слід зазначити, що хоча В.